Він кинув на русалку плащ і, замінивши закляття левітації, повів її за собою, як повітряну кульку.
Цього разу, коли вони їхали в кареті, Сол нарешті зміг оглянути околиці.
Палац Вічного Нічі не був надто розкішним, але дуже високим і широким дорогим. Неначе такі величні будівлі мали статус королівської сім’ї.
Тимчасові покої Сола були в північно-західному кутку палацу, а палац імператора — у південно-Західний.
Було очевидно, що ні Сол, ані Сандер не були в політичному центрі Імперії.
Вийшовши з карети, Сол під керівництвом слуги увійшов у центральну аркові двері і побачив довгу галерею. - Проходячи через галереї, ви потрапите в покої Його Величності. Далі, пане Сол, прошу вас йти самостійно.
— Я чекатиму на вас тут, — вклонився слуга і пішов до карети.
Соул, як повітряна кулька, входив у галерею.
Довкола не було слуг. Звук його кроків розносився по просторому приміщенням.
Може, кроки і потрівожили того, хто був всередині, але, перш ніж Сол встиг підняти руку, щоб штовхнути двері вона привідкрилася.
Двері відкрив сам імператор.
Всередині було темно. Тільки одна жовта свічка висвітлювала простір.
Імператор найбільшої імперії на континенті Нефрайт, Олександрос, в білій, вільної мантії з коміром-жабо, з латуним підсвічником у руці, стояв у дверях і посміхався Солу. — Пане Сла, давно не бачилися.
Сандер відчинив двері поширі, щоб Сол міг увійти.
Зайшовши, Сол виявив, що це та сама кімната, куди в останній раз привів його Альфонсо.
Однак сьогодні тут було дуже темно. Тільки в чотирьох кутах горіли свічки, ледь освітлені простір, щоб можна було не впасти. - Ми підемо до кімнати всередині. Ми зазвичай не бачили його, тому йшов попереду Сандер. Він знав, що Солу не потрібен його світло.
— Ти імператор, — пішов за ним Сол. — А у тебе навіть красива служниця немає?
— Пане Сол, ви не знаєте, — обернувся і посміхнувся Сандер. У тьмяному світлі свічки його обличчя було восково-жовтим, як у мумії. — У мене лише титул. За ці роки у мене так і не з’явився спадкоємця. Трибунал, і кілька аристократів вже не можуть чекати на зміну імператора.
— Як тільки вони знайдуть людину, з якою зможуть злитися кров королівського роду русалок, він глянув на серцалку, яку вів Сол, — мою голову відразу відрубають і зроблять із неї чашу для нового імператора.
За розмовою вони підійшли до маленької двері. Сандер відкрив її, і зсередини з'явився м'який жовте світло.
Можливо, через світло обличчя Сандера стало виглядати трохи краще. У порівнянні з величезним палацом, вона була наче кімната слуги.
Але тут було набагато більше меблів, і було затишніше. Стояла ліжко з балдакіном. — Пане Сол, я хочу укласти угоду з вами, поставивши свічник на столик і сказав Сандер, повернувшись до Сула.
— Казай, — Сол знав, що Сандер покликав його не для того, щоб згадати минуле.
- Ви можете допомогти мені завести спадкоємця? — Сандер серйозно запитав.
— Кхм-кгм, - кашляв Сол. — Хоч я й називаю себе лекарем, але ваша проблема... не в моїй компетенції. Завести спадкоємця — легко. Але Трібуналу і аристократи потребують дитини, яка успадкувала кров русалок. А я перевірив, ваша кров вже не може бути розділена. До того ж, вона має співіснувати з певним ментальним тілом. А це ще більше ускладнює наше дослідження.
Якби це було просте вливання крові, Трибунал легко б з цим справився. Але щоб кров королівського роду русалок контролювала кераміки під Червоним морем, потрібно було ще й певного ментального тіла.
Його не можна було моделювати, а лише шукати серед незліченної кількості людей.
Саме тому такий могутній, як Трибунал, так і не зміг знайти заміну Сандеру. У результаті їм довелося використовувати нову кров і намагатися знайти відповідне до неї ментальне тіло. - Я знаю. Не обов'язково справжнього. Сандер, можливо й фальшивий, — рішуче сказав він.
— Навіть я не впевнений, що зможу обдурити людей з Трібуналу, особливо голову Фліїма, — відразу нагадав йому Сол.
— Хоч і фальшивого, але з правдивою кров’ю — Сандер крокнув вперед, наблизившись до Сола й піднявши голову, щоб той міг краще бачити його очі.
З кутка ока Сандера вилетіла синя метелик і закрутилася в його оціному яблукі. - Це? — Сол виявив в оці Сандера незалежне ментальне тіло.
— Це моя сестра, Мідорі. Тоді ви врятували її з крижаного моря, — сказав Сандер. - Це і є ментальне тіло мого майбутнього спадкоємця.
Він відступив на крок, метелик зникла. Потім він повернувся і витягнув з-під ліжка величезний плетений скриню.
Він не відкрив його, але Сол вже знав, що всередині. - Тут є залишки Мідорі. І друга порція крові королівського роду русалок, - погладив скриню Сандер. Його обличчя було похмурим. - Насправді, концентрація крові у Мідорі була вищою ніж в мене. Саме тому вона і змогла захистити мене в морі.