« Але в такому разі, тут майже немає технологій, які можна було б переняти », — знову засумував Сол. — Зараження Корал може бути результатом лише сильного, але нестабільного тіла. Але чи потрібно знищити її ментальне тіло?
Згадавши про русалку з рубітовими очима, Сол відчув жаль.
« Нужно все-таки піти до Дереву Червоного моря і подивитися на велику кількість русалок, порівняти їх. Якщо Альфонсо мене не відведе, можна попросити допомоги у мага Ройя."
Маг Альфонсо був у Вічного Нічі, спальні Його Величності. Він дивився на Сандера кров.
Дві молоді учениці-волібница стояли перед ним, кожна тримала по одній його руці.
Їхні роти були спеціально модифіковані. Губи витягнуті і звужені в тонку голку.
Шлуночки у них теж були подвійні. Один з них — для рідкої їжі, а інший для зберігання крові Сандера.
Таке велике число крові брали раз на місяць.
Крім того, Сандер мав ще й інше обов’язкове завдання.
Раз на тиждень - спарювання.
Хоч придворні називали це чудовим словом « спадок», то Сандер вважав це бути тільки розведенням.
Сором від цього слова не давав йому, на відміну від попередніх імператорів, швидко впасти в апатію.
Після того як було взято кров, дві учениці пішли. Поки їх шлунок з кров'ю не будуть витягнуті, вони не могли їсти.
Дехто з них везлував, і вони швидко робили операцію. Але дехто з них помер від голоду.
Після того як Сандер взяв кров, зблід ще більше. Він відкинувся на м'яку шкіряну спинку крісла, але запаморочення не проходило.
Він закрив очі, але стало ще гірше. Змушивши себе відкрити їх, він подивився вперед.
Навпаки, він мав величезну скляну стіну від підлоги до стелі.
Це була його сусідня кімната, кімнату з кришталевого скла.
Усередині була чиста морська вода, камені та водорості.
Це була кімната з води, і в ній теж був замкнений особливий королівський дах.
Спадщина крові королівського роду русалок.
Перлина.
Вона теж була русалкою-авістом, і з найбільшою кров'ю.
Вона з народження мала повністю лазурний хвіст.
Її назвали Перлина тому, що у неї було жіноче-біле волосся. На сонці вони сяяли, немов справжні перли.
Альфонсо відразу помітив її серед русалок і за допомогою магії витягнув з води.
Він виявив, що у цієї дивної на вигляд маленької руска було обличчя, дуже схоже на людське. Від голови до живота вона була майже як сімнадцяти-восемнадцятилітня дівчина, практично без ознак рускали.
Альфонсо кілька разів перевіряв її тіло, весь час підозрюючи, що на ній якась ілюзія.
Але, перевіряючи кілька років, він так і не знайшов слідів штучного втручання.
Перлина народилася такою.
Однак на відміну від зовнішності, майже повністю відповідає людським стандартам краси, її ментальне тіло було дефектним.
Це підтвердив особисто глава Трібунала Фліїм.
Перлина мала розум трьох-чотирьохлітньої дитини, і вона досі не говорила.
Альфонсо й досі не міг зрозуміти, чому Жемчужина мала найсильнішу кров. Через її кров і особливий статус, Альфонсо тримав її в окремому ув'язненні.
Для Сандера, який теж був під «доматим арештом», Перлчужина була товаришем за нещастя.
У скляній кімнаті навпроти Жемчужина теж, притиснувшись до стіни, дивилася на нього.
Щоразу, коли імператор мав кров, Перлина з розгорнутим ротом притискалася до прозорої стіни і спостерігала за нею.
Кожного разу їй було цікаво, хоч вона і бачила цю картину вже сотні разів.
Сандер їй ледве посміхнувся. Перлина відразу ж відповіла ще більш широкою і яскравою посмішкою.
Від цього Сандеру стало трохи краще.
Але настрій швидко погіршився, бо Альфонсо з’явився у вигляді флакону чорного зеленого дерева.
Він підніс його прямо до обличчя Сандера, засловляючи вигляд на русалку, і низьким голосом сказав: - Пий. І спати.
Перед Альфонсо Сандером не було сили. Що б він не сказав, йому треба було робити.
Якщо він протестував, його просто змушували силою.
Отже, було б краще слухатись.
Сандер щойно взяв кров, і в нього майже не було сили. Він ледве простягнув руку і взяв у Альфонсо зілля.
Чорна рідина в флаконі колихалась, час від часу приймаючи дивні форми, ніби була живою.
Сандер уже звик пити це зілля і, на відміну від першого разу, вже не боявся. Він закинув голову і влив чорну рідину собі у горло.
Потім він щільно стиснув губи, а обличчя в нього боліло.
Хоч він звик до цього зеленого, це не означало, що йому подобалося. Особливо після того, як він його випивав. Чорна рідина, наче чоловічок, що хоче зірватися зі скелі, відчайдушно чіплялася за її язик і горло, не бажаючи бути проковтнена.
Сандера нудило, але пити воду було неможливо. Мені треба було фізично контролювати блювання.
Той, хто стояв напроти Альфонсо, напевно змусив би його проковтнути те, що він вирвав.