Він використовував себе як провідник, передаючи силу Вестника смерті. І хоча той був до нього привітний, а сам він вже двічі бавився у світі ілюзій, передача сили майже повністю виснажила його ментальну енергію, ранила його розумне тіло, і він ледь не втратив свідомість. - Ти залишишся тут і як можна швидше переробили цю частину в допоміжне коло! - Сол Пер наказав.
Пер теж розплющила очі. Хоча їй було страшно, але вона тільки швидко кивнула і відразу ж, за наказом Сола, трохи змінила мале коло в кут головного, перетворивши його у допоміжне круг « Семифонії долі».
У Сола не було часу залишатися тут. Перемагаючи головний біль, від якого, здавалося, ось-ось трісне череп, він знову телепортувався.
Цього разу він опинився прямо поруч з Міною, яка гралася на самоті.
Міна, побачивши Солу, що раптом з’явився, налякалась і відразу посміхнулася. — Братик Сол!
Два крила-ладоні на її голові теж швидко замахали. Але Солу було не до неї. Він відразу підійшов до дерев’яного ящика, на який спиралася Міна.
З уламків з’явилася вишукана біла порцеляна.
Її очі були прозорими, наче рубіни. — Обережно, цунамі, поклавши руку на голову котенята, сказав Сол слабким, але твердим голосом.
Коли Міна піднялась, то побачила вибух всередині котячих в руках Солу.
Вибух пробив в голові білу кішки тріщину.
А рука Сола весь цей час лежала на ній, і він не забрав її навіть у момент вибуху.
У момент вибуху з його долоні вирвалося червоне світло, який тут же зник.
У той же час, в лекторії, у Інституті знань, Практичному інституті, зібраному Солом будиночок і на найвищій вежі Білого Окоранованого Дворця — звідусіль вдарили червоні стовпи світла.
Стовпи кинулися вгору, потім різко повернули і зійшлись у центрі, а тоді зникли в повітрі, наче їх щось поглинуло.
Маленька Міна сиділа на ліжку і мовчки дивилася на білу кішку в руках Сола.
Її чорні зіниці відбивалися червоними стовпами світла, що вривалися у кімнату з п’яти сторін.
Столиці зійшлися на розірваній білій кошечці і знову зникли.
Лише Сол знав, що червоне світло не зникло, а пішов у море.
Соул повільно закрив очі.
У його видінні кілька напівпрозорих ниток життя вирвалися з кінчиків його пальців, пройшли крізь тріщину в білій кішці і теж пішли у море.
Флоко, який лежав на дні свого життя під надмірним тиском, швидко підстрибнув і кинувся до світла.
Флоко, не знеохочуючись, звільнився і кинувся на волю.
Він знав, що таке рідко трапляється. Якби не Сол, який весь цей час активно поширював « велику вдячність» і за допомогою сили ліній долі допоміг йому накопичити багато проклять моря, він ніколи б не чекав цієї « підводної течії ».
Флоко з усіх сил проривався через воду, що на нього стікала. Хоч цей підводний рух і спричинив потужне цунамі, але щоб винести його з дна на поверхню, потрібно було дев’яти частин зусиль і однієї — удачі.
Але удача, здається, не хотіла посміхатися богу, який сам її подарував.
Коли він вже майже досяг поверхні моря, то затрясся і на нього зрушила велетенська хвиля.
Тиск, згори вниз, перешкодив йому вибратися.
Навіть зібравши всі свої сили, щоб протистояти тискові, йому все одно чогось не вистачало! - Та ви що, знущаєтеся! Знущаєтеся! « Здавалося, що до сонця можна простягнути рукою, але ніяк не вдавалося, — закричав Флоко. - Ще трохи, ще трошки! Я хочу на свободу, випустіть мене, а-а!
Але цей крик не дав йому сили, а опір посилювався.
Зрештою Флоко вичерпав усі свої сили. Він зупинився, не дійшовши до поверхні всього нічого.
Імпульс було втрачено. Подібно як те ядро, кинуте вгору, досягло своєї найвищої точки і тепер під дією величезної сили тяжіння, з жахливою швидкістю попрямує назад на землю.
Свобода, як і політ, здавалася недосяжною мрією.
І тоді, коли світло в очах Флоко вже почало згасати, кілька напівпрозорих тонких ниток прокололи поверхню моря і обвилися навколо його білого котячого тіла.
Ці тонкі, здавалося б, тендітні нитки не тільки потягли його вгору, але й влили у нього нові сили!
В наступну секунду очі Флоко спалахнули. - Шш!
Важка товчка вода більше не втримувала його. Поверхня моря була прорвана, і біле тіло вирвалося на свободу!
Хлюп!
У той же час біла порцелянова кішка в долоні Сола перетворилася на потік прозорої води, який згустка перетворився у тонку руку, водяного духу і людського тіла та риб’ячого хвоста!