Здається, Лора чула від інших учнів про зміст уроку Сола і була здивована.
Рідко який офіційний маг говорив про Локаторів.
По-перше, це були секретні знання, а по-друге, навіть маги першого рівня не завжди добре в них розбиралися, і якби учень поставив каверзне питання можна було б зганьбити. — Маг Сол, ви дійсно сильний! Думаю, ви скоро дістанетеся до Інституту знань.
Соул хотів відповісти, але раптом відчув наближення знайомих магічних коливань і його відповідь змінилася... - Сподіваюся. Але мені іноді... Насправді не вистачає трохи удачі. І ця поїздка до небесного міста виявилася не такою гладкою, як я собі уявляв — з гіркою посмішкою сказав він.
Щиро і чесно.
Вона не знала, що слова Сола про « невдачу » були написані для інших вошей.
— Так, — з розумінням кивнула вона. — Якщо чесно, то кому з місцевих викладачів бракує удачі?
Магі першого рівня, які довгий час працювали тут вчителями, безсумнівно були сильні в основах, але з просуванням у них явно були проблеми. Інакше навіщо б цим людям, які прагнуть мати силу та знання, добровільно стати вчителями для кучок учнів?
Лора хотіла ще потішити Солу, але той вже збирався йти.
У цей момент його гукнув голос ззаду.
- Наставник Сол!
До нього побіг Натан.
Коли Лора побачила Натана, то знову полишила погляд на Солу і її ставлення до нього змінилося.
« Тоді я піду, — сказала вона. — Вона зрозуміла, що Натан хоче запитати Соула, і вирішила піти геть.
Соул проводив магічну дівчину Лору поглядом, а потім, схрестивши руки на грудях, з насмішкою подивився на Натана.
- Ти хочеш запитати мене, як покращити твій Локатор?
Натан відкрив рот.
Сол мав рацію. Він прийшов саме за цим.
Нейтан давно помітив, що з ним щось не так. Хоча він міг бути насильно просуватися, але став магом першого рівня, його стан був би дуже нестабільним. Тому він завжди стримувався і шукав вирішення проблеми. Навіть не побоявся знову використовувати білу кішку.
Хоча він і був її справжнім власником, але майже ніколи на неї не покладався.
До цього моменту Натан використовував її лише двічі.
Одного разу, коли ви вибираєте Локатора.
І другий - вчора, коли він зрозумів, що Локатор вже почав його контролювати, а він ніяк не міг знайти рішення.
Не знаючи, що сказати Натану, Сол не підходив до нього.
Він розгорнувся і, здавалося, зібрався йти.
— Я вже казав, відповідь не може замінити тебе мисленням. Якщо ти прийшов за відповіддю, то моя відповідь - я тобі його не дам.
Побачивши, що Сол дійсно йде, Натан поспішив до нього і знизивши голос сказав:
— Наставнику, я справді довго думав, майже півроку. Насправді, я міг би спробувати просунутися ще півроку тому, але через нестабільність Локатора весь час відкладав.
Соуле, з видом "а мені те що» продовжував йти.
Натан не втримався і схопив його за рукав.
Відчувши опір, Сол похолодив і опустив погляд на руку Натана.
— Рука не нужна? Чи життя?
Нейтан раптом згадав слова, які Сол говорив чарівниці Лорі, і, перш ніж той дійсно щось зробив, випалив:
— Вчитель, як ви думаєте, може збільшити удача людини з нізвідки?
Соул зупинився, але його обличчя не стало м'якше.
— Удача? Можливо. Але це не ті знання, які ти можеш вивчити. Навіть мені до них далеко.
— Хоча це дуже зухвало, - знову заговорив Натан, на цей раз використовуючи магію шепота, — але, наставник Сол, ви чули про « надзвичайну вдячність»?
Ось воно!
— У тебе... Є? — обличчя Сола тремтіло, і він вимовив це то серйозно, чи жартома.
— Наставнику, зробімо зміни.
Через 10 хвилин вони сиділи в окремому кабінеті таверни.
Тільки офіційні чарівники обслуговували Натана, і він міг увійти лише з Солом.
На стінах кабінету були прості магічні кола, які блокують звук, щоб звичайні люди не могли послухати розмову.
Незважаючи на це, Натан і Сол постійно спілкувалися за допомогою магії шепота.
- Де ви про це чули, наставник?
« На дирижаблі, на якому прилетів », — з обуренням відповів Сол. - Я бачив один раз, але не зміг отримати.
Натан піджав губи. Соул відчув, як його ментальне тіло помітно розслабилося.
- У мене дійсно є. Не буду приховувати, я купив її в одного торговця, витратив купу грошей. Але вона дійсно працює.
Сол нарешті випростався.
- У тебе є? Дай мені!
Здається, Натан злякався такої прямоти і задирав на місці.
- Наставник Сол, не поспішайте. "Кожна вдячність" не повинна забирати силою, інакше вона сама втече.
- Хто сказав, що я збираюся відбирати? — Відкинувся на спинку стільця Сол, і його обличчя з’явилось усміхом. - Скільки ти заплатив за неї, я дам вдвічі більше!