« Не вкрасти, а попросити відросток », — поправив його Сол.
Кісмет хитро посміхнувся, показуючи своїм виглядом, що не вірить йому. Але його обличчя стало серйозним. я раджу тобі розмістити останній кут пентаграми в Раді Зоряних Ворота.
- У Раді Зоряних Ворота?
— Угу. Гарантую, що б ти не задумав, ти ніколи не прогадаєш. Але за однієї умови: це повинно бути останнє місце.
Соул посміхнувся про себе. « І Кісмет, і Днівник люблять говорити загадками. Але якщо він рекомендує йти в Раду Зоряних Ворота останню чергу, значить, він впевнений, що там відбудуться великі зміни? "
— Я зрозумів, — попрямував Сол до виходу з маєтку. - Я обдумаю твою пропозицію.
Кісмет мовчки дивився йому в спину. Коли Сол вийшов за двері і знову обернувся, зал був порожній. Навіть двоє танцюючих трупів зникли. Ніби нічого і не було.
У руці з’явився сувій, і він теж зник.
Блискуча гігантська пташка ширяла в небі. Зверху вона виглядала звичайною, навіть прекрасною. Але якщо подивитися на неї знизу, можна було жахнутися виявити, що в неї немає лап. Замість них звисали десятки довгих, як у сороконожки, вусиків, які випадали на вітер.
Через деякий час хмари в небі раптово згущалися і посереліли. Небо стало похмурим.
Блискавка виблискувала, і вона ледве не зачепила Солу. Розкоти грому не замовкли.
— Тьху, гроза, — цокнув язиком Сол. Його шкіра відразу ж зжилась, перетворивши його в чорний скелет.
Блискавки дедалі частіше блимали, а злива почала падати.
У просвіті між хмарами внизу з'явилося місто. У його центрі стояв величний палац, стародавній і могутній, непохитно дивлячись на бурю.
Коли сонце знову спалахнуло, несподівано з’явилася темна фігура.
Вона теж виблискувала іскринками блискавиць. Її руки були подібні до двох величезних мечів. Вона стояла в повітрі, витаючи лють, а її голос був гром. - Скажи, мандрівник, ти проїздцем через герцогство Кема або прибув з візитом?
Соул поправив капюшон, підняв голову і його обличчя знову набуло колишнього вигляду. — Пані Кіра, давно не бачилися, — посміхнувся він. — Я проїздив через герцогство Кема, то хотів відвідати старого друга.
- СОЛ!
Гроза огортала весь палац Кеми в похмурий сірий колір. У кутовій вежі, у довгому коридорі горіли свічки, але світла все одно було мало. Лише руде волосся Корі сяяло м’яким світлом, наче атлас.
За кілька років дівчинка з двома косичками і веснушками на обличчі виросла.
Корі з розбігалася в Солу і, зачепившись йому у комірець, сказала: - Як ти тут опинився? Ти ж досяг третього рівня! Ти ж не можеш залишати Нікчі землі! Ти що, втік?
Почувши її запитання, Сол з усмішкою клацнув нею по чолі. — Ехал у справах проїжджав повз Кеми. Якби я не подивився на тебе, ти б напевно образилася?
Корі потерла лоб і відскочила назад. - Хм! А ти знаєш, кого на лобі клацаєш? Майбутня марка герцогства Кема!
У коридорі було тихо, чути був лише її застудний голос. - Маркизу? Я думав, ти дочка графа.
- Пане граф уже помер. Велика герцогиня Кіра має намір передати мені титул і підняти його до марки.
Почувши це, Сол на мить замовк. - Ти скоро досягнеш другого рівня, так?
- Так, ти так далеко мене обігнав, як же мені не намагатися з усіх сил? — Корі потягла Сола в сторону кутової вежі.
— А у тебе тут є час спокійно займатися магією? — Сол пішов за нею до лабораторії, яку Кір спеціально влаштував для неї у палаці.
У лабораторії було багато матеріалів, кляснок і колб, в тиглі над вогнем щось кипило. Крім того, тут були гори пергаменту, вишуканий папір і кілька пір’я. А на стільці поруч недбало висіло бальне плаття.
Соул знову подивився на Корі, вбрану у чорну магічну мантію, і запитав: "Тобі тут напевно треба багато допомогти великій герцогині Кіре?
— Та не так вже й багато, просто іноді потрібно...
- А якщо я поговорю з великою герцогинею і заберу тебе звідси? — серйозно запитав Сол.
Вишуканий папір і пір’я на столі говорили про державні справи, а розкішне вбрання — про світську поведінку. Дивлячись на те, як недбало воно кинуте, Сол майже бачив, що Корі ледве увійшов у свій особистий простір і відразу ж скидає його та переодягається в зручне й просте мантію мага.
Корі підійшла до плати і почала теребувати атласну квітку на ній. — Я б хотіла піти з тобою, але... Я потрібна герцогству Кема. Мені теж потрібна моя сім’я.
« Але коли ти прийшла в вежу, то казала, що не хочеш повертатися до своєї сім’ї », — нахмурівся Сол.
— Тоді я була маленькою, — виснула Корі. Звісно, можна говорити і думати що завгодно.
Соул підійшов і, оперівшись правою рукою про спинку стільця, доторкнувся кінчиками пальців коміра сукні. — Ти й зараз можеш, він нарочито похлеснувся лівою рукою по грудях. - Я тепер маг третього рівня, скоро буду четвертим. Гарантую, що ти зможеш робити все що захочеш.