- Що ти тут робиш? — запитав Сол.
— Я прийшов показати тобі виставу, — посміхнувся Кісмет.
Не чекаючи на згоду Сола, він відразу прискорив темп гри.
Під дзвінок струн зі сходів другого поверху спустили двоє чоловіків в чорних мантіях, що ховають обличчя.
Не спустилися, а станцювали. Вони постійно вставали на курки, малюючи руками у повітрі не надто витончені дуги. Їхні голови були злегка нахилені набік і підривали в такт руху, немов шиї перетворилися у пружини, і при будь-якому різкому русі голови б просто відлетіли.
Цей парний танець не був ані красивим, ні смішним. Він лише з’являвся у холоді по спині і не відчував болю в ногах, руках та шиї.
Сол відвів погляд і знову подивився на Кісмет. - Хто це?
— Магі з Ради Зоряних Ворт, — відповів Кісмет. — Вони таємно йшли за Дюдею. Напевно, хотіли подивитися, куди ти прямуєш.
- Я побачив Дюку, застрибнув на неї, а тебе там і немає. Я подумав, що ти швидше за все підеш в маєток Минулого, і прихопив цих двох з собою, щоб вони, як і я, не залишилися з носом.
- Хі-хі, бачиш який я добрий?
Сол лише хотів сказати, що між Кісметом і добротою немає нічого спільного. — Добрий - вбити їх та змусити танцювати як клоунів?
— Просто я так скучив за вами, що мусив трохи часу репетирувати танець, — надул губи Кісмет. - Ти вважаєш, що вони танцюють, як клоуни? Ех, ніякого таланту.
Кісмет з силою провів рукою по струнах, і два маги зі Радою Зоряних Ворт із глухим стуком впали на підлогу. Нарешті їм дозволили померти спокійно.
- А що магам з Ради Зоряних Воріт від мене?
— Мабуть, хотіли запросити тебе в гості. Але я не раджу тобі зараз туди йти. Вони провели один дуже ризикований експеримент.
Кисмет завжди мав свої джерела інформації. Сол не став церемонією. - Який експеримент?
Кісмет смикнув бровю. — Експеримент з спостереження за Зоровими воротами.
— Дуже небезпечно, — посміхнувся Сол. Він не забув, як Рада Зоряних Ворт таємно використав Пера, щоб зробити її координатою для відкриття воріт.
До цих пір, скільки б Сол не просив покликати до Пер, відповіді не було. - Рада Зоряних Ворота ж хотів за допомогою врата покинути цей світ? Тепер, коли ворота відчинені вони хочуть негайно переселитися?
- Хоч вони хочуть, та не вистачає сили. Без сили мага п'ятого рівня збігатися на той бік врат ... як стрибати зі скелі в надії, що тебе підхопить гілка.
Сол кивнув. - Значить, вони зараз прощупають грунт. Спочатку спостереження, а наступним кроком буде відправка людей, так?
Тут Сол замовк на мить. - Тоді мені дійсно варто туди заглянути.
— Це дуже небезпечно, хазяїне! - Він змахує руками Кісмет.
- А де не небезпечно? — Усміхнувся Сол.
Кісмет розсміявся, перестав прикидатися. Він сперся однією рукою об підлогу, встав, двома пальцями витягнув з рукавів сувій і, схилившись простягнув його Солу. — Ви праві. Якщо хочеш рухатись вгору, безпеки не буває. Тому, я думаю, ви вже готові відкрити цей сувій.
Коли Сол з серйозним видом прийняв сувій, Кісмет випростався. — Ви не уявляєте, щоб повернути цей сувоя, я спеціально відправився в Море Погреблених під Небесне місто, спустився у найнебезпечніші і темні глибини, аби принести вам той проклятий, запечатаний на сотні років, сувій.
Він відтягнув комір, показавши під ключицею шматок закривавленої шкіри.
Оскільки на тілі мага четвертого рівня залишилася рана, Море Погреджених, безумовно, було дуже небезпечним місцем.
— Не потрібно, — усміхнувся Кісмет, керуючи коміром.
Це, мабуть, була ілюзія. Соул не забував, що той теж був майстром ілюзій.
Він опустив очі, відкрив тубус і витряхнув його вміст.
Це був не пергамент і не шовк.
З тубуса, наче ртуть, витікала в долоню Солу воаль. Вона зіткана з тонких металевих ниток.
Кончики пальців відчули холодну і гладку поверхню.
Соул обережно розгорнув листок, сплетений з тончайної металевої дроті.
Але на ньому нічого не було. - Що це?
— Це, — тихо вимовив Кісмет, - метод, за допомогою якого попередній господар щоденника... про, я маю на увазі, справжній господар як ви досяг четвертого рівня.
Попередній власник щоденника? Той, що створив гори трупів, а потім все кинув?
Сол став набагато обережнішим. Він знову опустив очі і обкутав аркуш своєю ментальною силою.
У наступній секунду в його мозку щось вибухнуло. Перед очима з’явилася крива петограма.
У очах він сильно захворів, і інстинктивно зажмурився.
Коли він знову відкрив очі, в його руках було пусто.
А в його ментаційному тілі віддрукувався малюнок пентаграми.
Тільки він був дуже тьмяним, наче чекав, коли його зажгутять.
У ту саму мить, як пентаграму віддрукувалася в його ментаційному тілі, Сол зрозумів суть цього методу звеличення. Попередній власник щоденника дав йому дуже символічну назву.