У шухляді була гелеподібна поживна атмосфера. Чорна і червона субстанції, змішуючись, вистоювали свіжий аромат дині та фруктів. Придивившись, можна було помітити, що ця гелеподібна маса злегка пульсує в ритмі серця. З кожним пульсуванням поживні речовини по віттєвому тілу жінки, наповнюючи її життєвою силою, наче жива людина.
Я переконався, що достатньо поживного середовища і енергії, Горса знову повернувся до жінки та спокійно підбадьорив її: - Юла, я знаю, тобі зараз дуже боляче, але успіх вже близько. Як тільки злиття закінчиться, ви отримаєте свободу.
— Сободу?
Це давно забуте слово додало жінці сил. Вона різко розплющила очі і витріщилася на Горсу.
Одна секунда, дві... Дві хвилини...
Шторм за стінами вежі не тривожив двох у підвалі.
Нарешті!
Зникли коливання ментальні сили від тіла жінки.
Горса відразу ж підійшов, поклав руку їй на лоб і, закривши очі, відчув її ущільнену душу. - Так, вірно, ось воно. Тіло, яке походить від Джерела Чорного моря і джерела Червоного моря, володіє надзвичайною чутливістю. Воно майже не відторгне душу. А якщо додати до цього... Надзвичайно сильний, неймовірно владний зв'язок, то твоя душа повністю сільється з цим магічним творінням.
Він випрямився з виразом задоволення і захоплення на обличчі. - Просто кажучи, вітаю, ти знову жива.
Жінка або, точніше, воскресла Юла відчула силу нового тіла. Коли її душа подолала останній бар’єр і повністю злилася з штучним тілом, слабкість зникла. На зміну їй прийшла сила, наче після довгого глибокого сну.
Юла з легким зусиллям села. Віття на її спині натягнулося, але не розірвалася. Харчова атмосфера під столом продовжувала пульсувати, наче зовнішнє серце.
Хоча тіло ще мало хворіло, це не могло затьмарити її радості. Колись, заради магічних досліджень Юла легко відмовилася від свого життя. Лише пізніше, пройшовши через нездійснені страждання заради воскресіння, вона зрозуміла цінність життя.
Коли Юли зачіплювали очі, вона відчула, як по щоці скочувалася сльоза.
— Даже... Навіть сльози є?
Юла доторкнулася кінчиками пальців кутка ока і, побачивши на них прозору вологу, заплакала ще сильніше. - Я дійсно знову жива.
Горса, схрестивши руки на грудях, з посмішкою спостерігав за нею. - Досить плакати, а то поживний розчин буде витікати з очей.
- Зрештою, це тіло не справжнє людське. Деякі особливі реакції цілком нормальні. що ти просто змінила расу. Але ти як і раніше Юла.
Юла поспішно витерала сльози. Щось на душі стало порожньо. А це був такий щасливий кінець.
І тут вона знову почула голос Горси. М’який, повільний і твердий.
- Тепер ти вільна. Можеш йти.
Вона підняла на нього збентежений погляд. — Що? Йти звідки?
Її улюблений за життя, її мучитель після смерті, тихо повторив: - З моєї вежі. Адже... Експеримент закінчено, чи не так?
Яскраве сонце.
Знову весна.
Пройшло шість місяців відтоді, як Сол досягнув третього рівня.
За ці півроку Ніччані землі поринули в хаос. Незапальна мутація і смерть Владики Світлячків Герберта, раптове зникнення Вітряної феї Пер та ще не припинені наслідки загибелі Творця Снов Кларка — все це спровокував війну за ресурси більшості поселень.
Тільки в околицях Озера Рейн панувала відносний спокій.
Адже тут знаходився єдиний на даний момент маг третього рівня в Нічових землях.
Спочатку до Солу приєдналися лише кілька менших групок з околиць. Решта ж вижили.
Нижні землі завжди правили три мага третього рівня з різних фракцій. Тому багато хто хотів побачити реакцію Трібунала та Ради Зоряних Ворота.
Однак, на загальне здивування, пройшло шість місяців, а ані Трибунал, ні Рада Зоряних Ворота так і не надіслали сюди своїх магів третього рівня. І не допомогли жодному досвідченим чарівникам другого рівня пробитися на третій.
Після півроку Керрі нарешті зрозуміла, що Рада Зоряних Ворт не буде висувати нового мага третього рівня.
Вона також знала, чому так сталось.
Маг третього рівня, який відразу після свого підвищення вражав око бурі.
Господар вежі Очищення Душ, який (за слухом) всього за один день вбив Герберта і змусив Пер повністю зникнути.
Ні Трибунал, ні Рада Зоряних Ворота не могли ставитися до нього як до звичайного мага третього рівня. Їм потрібен був час, щоб оцінити ситуацію і спостерігати за нею.
Керрі так і не дочекалася свого шансу, що була змушена покинути Нічяні землі.
Її відхід став сигналом. Протягом наступних днів до Солу почали збиратися інші групи, присягаючи йому на вірність.
Але незалежно від того, наскільки багато сил до нього приєднувалися, Сол не змінював свого стилю.
Він перекинув усі рутинні справи на кілька чарівників, які присягнули йому першими, а над ними поставив колишнього управителя Хоупа. Він сам з’явився на людях, щоб стабілізувати ситуацію.