Сол пильно дивився на битву Пер і Герберта.
Коли він став третій, то не був упевнений, що зможе перемогти Герберта.
Однак було б добре скористатися нагодою і випробувати свої нові здібності.
Несподівано у плиті Сола з’явився клубок переплетених світлих ниточок.
Соул не входив у своє ментальне тіло, це була лише проекція його душі.
Побувши у « оці бурі», Сол виявив, що міцність його тіла не змінилася, а в декілька разів міцніша.
Це означало, що його ментальне тіло стало набагато важче пошкодити, спотворити або заразити.
Тому він міг, роздвоєвши свій розум, проціджувати душу на ментальну платформу. Йому вже не потрібно було зберігати людські тіла, навіть голову, щоб пам’ятати, що вони були людьми.
Коли цей клубок спотворених ниточок з'явився в ментальному просторі, Сол чітко побачив кілька тонких нитки, які обвили його.
Три з них належали Кісмету, Пер і Байрону. У цьому Сол вже переконався, використовуючи телепортацію.
Чиї були інші нитки, він поки не міг визначити.
Але це, безсумнівно, були його близькі люди.
Але зараз він дивився не на ці нитки, а на Герберта.
Невдовзі він побачив над його головою тоненьку нитку, що лежала в небо.
Одна з ниток в ментальному тілі Сола витягнулася, полетіла вгору, поступово стала прозорою і нарешті зникла.
А біля ниток над головою Герберта раптом з’явилася ще одна, яка легко торкалася його.
Фігура Сола відразу зникла і знову з’явилася за спиною Герберта.
У цей момент Герберт перетворився на полум’я і в бою з Палом трохи затулив її.
Але він весь час стежив за Солом.
Побачивши, що той раптово зник, він відразу налякався.
У мить тіло Герберта вибухнуло, перетворившись з полум’я в хмару світлячків.
Ці світлячки відразу ж намагаються оточити Сола.
Кілька чорних клинків відразу з'явилися поруч із Солом і атакували їх.
Невдовзі більше десятка світлячків були розрізані навпіл, тут же спалахнули і перетворилися на попіл.
Але світлячків залишалося ще багато.
Соул, перетворивши одну руку на щупальця « Дихової ліски », змахнув кілька десятків світлячків, але не зміг затягнути душу Герберта у свою ментальну платформу.
Здавалося, що він не торкнувся його душі. Доки живий хоч один світлячок, його не вбити!
Коли він побачив, що Сол нерозумно напав на Герберта, то потрапив у його пастку і ось-ось буде оточений, дуже занепокоїлася. Вона знову створила повітряний бар'єр, щоб розділити їх.
Почувши її попередження, Сол подумав: « Так і є. Чим вищий рівень, тим важче магам одного рівня перемогти один одного. У них у всіх дуже сильні і атакуючі, та захисні здібності."
Але Сол і не думав, що зможе так просто здолати Герберта. - Кісмет!
У цей момент пролунав холодний жіночий голос.
І, почувши його, першим змінився в обличчі саме Герберт, який вже збирався атакувати Сола.
Тисячі світлячків відразу кинулися врозсипу, розлітаючись по всіх напрямках.
Цей голос, від якого Герберт був шокований, належав магу четвертого рівня.
Володаря Офелії, що на небі.
Соул не став тут же бігти, а подивився на Кісмет у повітряному бар'єрі.
Той, усміхнувся і похитав йому головою, ніби кажучи: « Не хвилюйся, я впораюся».
« Ну і зарозумілість».
Він з безсердечним обличчям, прислухаючись до однієї команди і вловлюючи одну з її напрямів, кинувся у погоню.
А Пер, з Опакою дивлячись на Кісмета, побачивши, що Сол пішов, поспішила за ним.
Тисячі світлячків, збираючись разом, утворили велику хмару.
Але, розлетівшись і розпорошившись у сосновому лісі, кожен з них став непримітним.
Один світлячок сів у траву і, дуже по-людськи, обернувся в ту сторону, з якої прилетів.
Маг четвертого рівня не гнався. Отже, мій план ще не розгорнутий."
Герберт зітхнув з полегшенням. « Тепер потрібно лише зв'язатися з Трибуналом, і все буде в порядку».
Якщо б Герберт пожертвував усіх у Нікних землях, знайшов явну точку і став би об’єктом переслідування та Трибуналу й Ради Зоряних Ворота.
Але зараз, коли його план провалився, йому не потрібно було остаточно рвати з Трибуналом.
Максимум, його накажуть, запроторять ще кілька нерівноправних договорів.
А Рада Зоряних Ворт і Трибунал у постійному протистоянні не стала б так просто атакувати Герберта, який був на боці Трібунала.
Але Володаря Офелія, що на небі, є іншою справою.
Вона, з’являвшись у Нічному краї як клонина, очевидно, також мала на якірну точку.
І навряд чи вона відпустила б Герберта, який мало не вкрав її ціль.
Тому Герберт, почувши голос Офелії, відразу втік.
Ця примхлива відьма дійсно могла, розсердившись і вбити його.
Пройшов майже годину, він розлетівся на незліченну кількість світлячків. Офелія, мабуть, більше не буде переслідувати його.