У дверях з'явилася Люсі, з безстрашним обличчям, але, на подив, в темно-синій мантії мага.
— Доброго дня, пані Люсі. Люк злегка вклонився і привітався з нею.
- Ти вже закінчив "Лодяні кайдани"? — Побачивши Люка, Люсі здивувалася, але швидко стримала свої емоції.
— Звичайно, ні, — спокійно відповів Люк. - Це коло, розроблене особисто магом четвертого рівня. Я не такий зухвалий.
- Тоді навіщо ти прийшов?
— Звичайно, щоб попросити пані Люсі розповісти мені, як його робити. Ви ж, як дитина творця, повинні знати правильну відповідь.
Люсі ахнула. Навіть якби Люк сказав, що вже закінчив коло, вона б не здивувалася так сильно.
Але вона зберегла свою аристократичну елегантність.
— У мене немає відповіді. І я сподіваюся, ти не спробуєш його в мене випитати. Прапрадед, даючи це завдання, можливо і мав на увазі якусь відповідь, а може, й ні. Але його головною метою було отримати від вас групи видатних магів другого рівня, краще рішення.
« Але, пані Люсі, — розвів Люк руками, а тоді руйнував. До заморозки я абсолютно байдужий. Як ви можете очікувати від такого бездушного, як я, що я вирішу задачку пана Аліка?
Цього разу Люсі дуже розізлилась. Їй довелося стиснути кулаки і задрожати, щоб не накласти на Люка закляття.
— Ти - чоловік, якого вибрав прадід. Якщо так, то ти знеславлюєш його.
— Я знаю, Люк ступив уперед до сходинок ґанку і піднявши голову, подивився на не дуже високу Люсі. — Тому я і прийшов таємно. Якщо ви лише скажете мені відповідь, і коли я стану третій рівень, у мене буде достатньо часу, щоб допомогти головау створити нове коло для друку « ока бурі». Зрештою, ви самі казали, що можете просити допомоги в інших.
- Так що я прошу допомоги у творця, адже це цілком логічно, чи не так?
Груді Люсі дуже здибалася, і її чудові очі звузилися.
У той момент, як Люк підняв руки до вух і двічі їх опустив, намагаючись заспокоїти Люсі, він раптом почув її шепіт.
— Гнів грому, що трясе моря, меч закону, який рубає зло. Я, Люсі Золота Гроза молю про твою охорону Володарем Грімом Алик. Ми знайшли свою велику силу, якщо ми не хочемо бути переді мною.
Люк остогнів. Він хотів було щось сказати, але побачив, як Люсі звела руки, і між її ладонами тут же виріс метровий спис із блискавиць.
Люсі, з крижаним поглядом, не дав Люку і шанса що-небудь сказати, зі всіх сил мітнула в нього спис із блискавиць.
Здається, Люк був приголомшений. Він просто дивився, як спис наближається, а потім пронизує його голову!
— Ти не гідний... бути кандидатом! — процідила крізь зуби Люсі.
Потім вона затремтіла, наче через перенапруження.
Вона повільно переклала погляд на свої руки, ніби не вірить у те, що тільки - но в гніві вбила кандидата, обраного її прадідом.
Не встигла Люсі і опам’ятатися від свого вчинку, як раптом знову почула той самий нахабний та безпорядний голос Люка.
— Пані и впрямь розлютилась. Здається, що захисні заходи пана голови зробили вас занадто наївною.
Люсі з подивом підняла голову. Вона не могла повірити, що маг другого рівня зміг вижити після молитовного заклинання її прадіда.
Тепер голова Люка була наче розтоплена карамель.
Окрім пари очей, в яких ще можна було здогадатися людські риси, все інше було обпалене блискавкою, почорніло, і якась невідома субстанція, розплавившись, стікала по щоках.
Голова Люка була в жахливому стані, але він все одно пригорнув свій спотворений рот до горла.
— Караючий блискавиця пана голови і впрямь сильна. Якби я не вивчав закляття всіх членів Ради Зоряних Ворт, то, мабуть, ти б мене зараз вбила.
Люсі зрозуміла, що цей Люк був недарма запропонованим головою Ради для конкуренції з Кланом Сіячих і Солом.
Вона також знала, що вже порушила свою позицію, коли напала у гніві. І зараз, якщо вона не хоче видавати відповідь Люку, їй слід було або прогнати його, або піти самій. Але, зрозумівши, що Люк не помер, її гнів лише посилився.
Його бажання вбити його стало ще сильнішим!
Люк, глянувши на неї, побачив в долоні Люсі знову спалахує золота блискавка.
Він здивувався, не розуміючи причин її гніву, але не злякався навіть попри те, що вона так званому прарадіда.
Люк швидко присів і встромив руки у землю.
Люсі відразу відчула, як під її ногами задрижала підлогу. Вона відразу підстрибнула високо, але хоч і була вже в повітрі, з-під підлоги раптом висунулося сім-сім'я гниючих рук.
Ззовні ці руки були покриті якоюсь коричневою вовною, невідомо якої раси.
Люсі, підстрибнувши майже на метр, все одно була схоплена за кісточку раптово з’явилися руками.
Блискавки з її щиколотки перекинулися на руки.
Але гниючі руки не відчували болю. Хоч їх і било струмом так, що шерсть на них скручується та облякується, але їхні рухи й сила не ослабли.