« Тепер, якщо подумати, то перші кроки були не дуже чіткими, але вони також доносилися з стелі.
— Ті двоє, — сказав по складах Сол на очі дівчинки, - ходили стелю.
Соул згадав усі дивні речі, які він не зважав на свій шлях. - Не вони ходили по стелі.
— Це я ходив по стелю.
— Отже, ті чорні залізні столики в коридорі - це не столик, а люстри!
- Тому стеля на дотик приємніша, тому що це вимощений каменем підлогу.
І коли ми подивилися на цю кімнату, вона була не вершиною вежі, а її найнижчим поверхом.
— Верно? — Сол опустився на те, що він вважав полом.
- Про що ти говориш? — Я думала, що дівчинка прикидалась дуркою. — Я не розумію. Все одно мій скарб на вершині вежі.
— Ха, — Сол поклав руку дівчинці на голову. — Тоді ми підемо на вершину вежі, тобто на те, що я вважаю її основою.
Соул знову сказав Малюці Водороси зв’язати дівчинку і, шукаючи її за собою, пішов вниз по сходах.
Раптом у кімнаті господині будинку з’явилася чоловічо - чорна тінь, яка після невдалого нападу на Люсі була прибита рудим до стіни.
Але це був лише початок.
Не встигли вони вивчити склад цієї тіні, як друга, третя, четверта, немов стріли, влетіли до кімнати з балкону!
Вони все ще були виснажені, тому могли просто відбиватися і повертатись за допомогою предметів у кімнаті.
У цей момент одна з чорних тіней накрила голову одній із управителів.
Оскільки управитель був ключовою фігурою в цьому особняку, Люсі та рудурідодний відразу ж кинулися на допомогу.
Але коли вони використали підсвічники та уламки стільців, то побачили, що голова володаря вже наполовину роз’єднана.
Половина з них була білою і п’яна, а з іншого боку текла кров.
Звичайно, така людина не могла вижити.
Як звичайний труп, що керувала, впала на підлогу.
Коли тіло почало гнити і розпадатися, на очах у кожного з’явилось гниле поле.
Всі похолодали.
Атака цих теней була занадто жахливою!
Ті, хто ще хотів битися з тінями, відразу ж струшили, вибігли з кімнати, зачинили двері і забарикадували її шафою.
Інша людина вибігла з ними, але на її обличчі не було страху. Вона навіть повернулася і почала їх торопити. - Знайдіть пані. Інакше демони розчинять нас усіх.
— Чорт, - обличчя рудого помадрочело. — Ці тіні - це зворотній відлік. Якщо ми не повернемо господиню особняка, то тут все буде заповнене цими монстрами!
Люсі ще більше повірила у свою здогадку. де злодій!
Не встигла вона договорити, як забарикадовані двері з тріском розлетілися.
З дверного проходу вирвалося кілька чорних тіней.
Вони летіли так швидко, що приклеїлися до протилежної стіни коридору.
Але не встигли люди і посміхнутися, як вони, один за одним, відчепилися від стіни та своїми безликими чорними обличчя втупились на чарівників у коридорі.
Цих тіней було занадто багато!
Щойно їх було одна-дві, а тепер - майже сотня!
Від жахливого тиску у всіх перехопило дихання.
Раптом рудий схопив стоячу поруч керуючої і з силою кинув її в поблизьких тіней.
Незадовго до того, як управитель вдарив стіну, її обліпили незліченні тіні.
Потім її тіло почало швидко зменшуватися і деформуватися.
Кілька крапель мутної рідини проникли крізь щілини між тінями і, впавши на підлогу, витіснив неприємний запах.
У ту мить, як він кинув керуючу, рудий розвернувся і побіг. — обличчя Люсі було похмурим. Вона побігла за ним.
Вона хотіла ще поставити кілька запитань керуючим, але не очікувала, що рудий, щоб врятуватись, просто пожертвує нею.
Але зараз був не час його звинувачувати. Спочатку треба було вижити!
- У цьому маєтокі, можливо два простори.
Люсі показала два пальці одному магу, який залишився з нею.
— Так, я теж так думаю, — кивнув Брандо з серйозною особою. - Інакше ми б, обшукавши все маєток, знайшли хоч якісь сліди Сола або тієї пані.
Брандо розповів Люсі про те, що він бачив, коли увійшов у маєток, і про той, Що тільки Сола там не було.
Снаружи — незліченні чорні тіні. Щоб вижити, їм потрібно було ділитися інформацією і діяти разом. - Якщо так, то та маленька дівчинка і була причиною того, чому ми втратили свої сили і потрапили сюди. Може, якщо ми її знайдемо, то повернемо собі магію.
Брандо притиснувся до дверей кладовища, прислухаючись. Він давно так не робив і майже забув, як потрібно повертати шию, щоб прикласти вухо до дверей. - Або нам необхідно придумати щось інше. Ми всі втратили свідомість, перш ніж потрапити сюди, і до цих пір не можемо зв'язатися зі своїм ментальним тілом. Може, ми в якомусь ментальному світі.
Брандо згадав ментальний простір Сола.