Навіть на міцніх стінах, захищених магічними коломи, з’явилися тріщини.
"Дадання все ще є, але чому воно не вбило старого відьму?"
Погляд Ветряної феї нарешті впав на гойдаючий обрубок пальця за спиною старої відьми.
« Невже вся справа у тому, що її вкрали? Як вона могла так швидко його підкорити? "
Але Вітряна фея не знала, що в голові старої відьми панував хаос.
Вона дивилася на жінку перед собою, і їй здавалося, що щось ось-ось вириться з її свідомості, Що туман, який завжди застирав їй очі, от-от розірветься.
Але завжди бракувало самої нестатності.
Найслабші.
Вона ніяк не могла зрозуміти, що її так мучить, хто ця жінка перед нею, який та, яка у дзеркалі?
І хто... Вона сама?
У цей же час Сол вже повністю занурився у резервуар магії.
Хоча було сказано, що він « завантажувався» але насправді в резервуарі не було ніякої рідини.
Велика кількість чистої магії через чотири тіла магів другого рівня доводилася в антимагічний резервуар. Концентрація магії всередині за короткий час у десятки разів перевищила концентрацію зовні.
І Сол, розслабивши свою ментальну і магічну силу, без жодного опору дозволив цій чистій магії проникнути в його тіло.
Резервуар магії, підготовлений Ветряною феєю, був набагато досконалішим за те, що збирався зробити Сол. І магічні кристали, та інші матеріали, які вона використовувала були набагато кращими.
Це значно пришвидшило процес поглинання магії.
Поступово він відчув, що його тіло стало магією.
Але насичення - це лише початок прориву.
Він продовжував поглинати магію, а потім повільно, обережно, почав звертатися до щоденника магії смерті в своєму ментальному тілі.
Коли щоденник почав відповідати на його поклик, Сол повільно закрив очі.
Він добровільно увійшов в стан напівсна.
Але це був не той сон, в який його занурила Панні. Це був його власний сон.
Коли Солу було півстоліття, він побачив тонку нитку в повітрі.
Вона звивалася. Один її кінець ішов у невидимий вись, а другий кілька разів обвівся навколо Сола і зникав в темному кутку.
Сол уже бачив подібні нитки.
Одного разу на дні глибокого моря у Блакитному Бухті. Коли він поглинав ті світлячі уламки душі, то бачив нитку, яка їх з’їдала. Тоді він хотів доторкнутися її, але щоденник його зупинив.
Ще раз — в Аргосі. Він бачив подібні нитки над головами багатьох дивно коханих себе людей і магів.
Але ця нитка була іншою.
Соул знав, це була його нитка.
Вона обвила себе навколо нього, але не торкалася.
Соул у своєму розумі простягнув руки, ігноруючи всі сигнали тривоги, які подавала його тіло, переобтяжене магією.
Цього разу щоденник не попереджав.
Цього разу він схопив цю нитку.
Але ледь його пальці торкнулися її, як вона, немов ожив, наче в’юн, спробувала вирватись, звільнитися від його боїв.
Соул відчув, як його пальці ріжуть, немов нитка, але свідомість ясно говорила йому, що його руки цілі.
Він терпів біль і відчуття, що його ось-ось розірве на частини, з усіх сил підтягнув нитку до свого лоба.
Здавалося, що минають цілу вічність.
Соул нарешті притиснув нитку до свого міжбрав'ю.
У цей момент нитка, яка до цього відчайдушно намагалася вирватися, раптом змінила свою поведінку.
Вона розвернулась і пішла до мозку Сола!
Гурмо!
Перед очима Сола замілляли численні динамічні картини, що просувалися з великою швидкістю.
Він подивився наліво.
Зліва був він, що обговорює щось з Каміллою.
Ще лівіше.
Він, тільки що полонений старою відьмою.
Він подивився вдалечінь і, незважаючи на відстань, чітко побачив картину битви у вежі, де він убив Кужина.
А ще далі він побачив себе, штовхаючи візок прибиральника і йдучи по нічній вежі.
...
« Це моє минуле»
Соул відвів погляд і подивився направо.
Але картина праворуч була не такою чіткою.
Ці пейзажі й фігури змінювалися з майже невловимою швидкістю. Іноді картина взагалі зникала, перетворюючись на темряву і її змінила наступною.
« Це моє майбутнє? »
Соул відчув приплив сил. Здавалося, що біль у тілі пішла.
Він з усіх сил намагався побачити своє майбутнє.
Але більшість картин змінювалися надто швидко. Хоч би як він намагався своїм розумом сповільнити їх, нічого не виходило.
Вони жили своїм життям, не звертаючи уваги на Сола.
« Ні, я бачив це один раз, не можна так просто здаватися».
Соул з усіх сил намагався знайти хоча б одну чітку картину.
Але в той же час він відчував, що світ перед його очима починає розпливатися.
Він знав, що ось-ось закінчиться прорив.
А це означало, що він залишить свій сон.
Соул швидко переглядав картини справа.
Нарешті, на самому порозі пробудження він побачив одну більш-менш чітку картину.
Він побачив себе верхи на величезному птаху, який пікірував у бурхливі чорні хвилі!
Чорне море від його вторгнення надихнулося ще сильніше.
Хвилі, що здіймалися над дном, викинули незліченні білі сторінки.
На мить здалося, що в світі пішов сніг ...