Коли Браун побачив, що Ноа не рухається, він підняв руку і вказав на неї.
У наступну секунду Ноа вхопився за голову і впав на коліна.
Біль прийшов так само швидко, як і пішла.
Не встиг Ноа опуститися, як біль зникла. Ніби все це було лише ілюзією.
Але слова мага Брауна повернули Ноа до реальності. - Швидше, інакше наступного разу будеш страждати всю ніч.
Ноа більше не зволікав. Він не мав сили навіть горювати. Він швидко піднявся і похитнувся й пішов до грибної гаї.
Наближаючись до грибної гаї, яка ставала дедалі більшою, Ноа вже не розумів почуттів.
Це місце було набагато більш дивним, ніж попередній ліс.
Він ніколи не бачив таких високих грибів, а також такої кількості.
« Чому це місце називається озеро Рейн? Тут же немає озера. Може, під грибами болото?» — Роздуми поступово заспокоювали Ноа.
Хоч у нього вже не було можливості стати учнем мага, Ноа не хотів так просто померти.
Він повинен був знайти спосіб вижити в цих небезпечних місцях.
Коли він востаннє обернувся, то побачив, що інші члени загону вже підходили до лісу й дивляться на нього з безстрашними обличчями.
Ноа глибоко зітхнув і увійшов у грибну гавку.
Гриби росли дуже щільно, і Ноа мусив бути надзвичайно обережним, щоб не образити їх. Хоча сіро-білі гриби зазвичай не отруйні, він намагався їх уникати.
Дивно, але ці моторошноваті на вигляд гриби не зазнавали жахливих змін.
Ноа, затамувавши подих, обігнув ще один великий гриб і перед ним відкрився вид на замерзле озеро з білою димкою.
« Ось воно... Озеро Рейн".
У центрі озера височіла чисто-біла вежа. На її вершині була дивна кругла платформа, розширюється сама вежа.
Це робило вежу трохи схожою на гриб.
У цей момент біля підніжжя вежі, здавалося, хтось з'явився. Але через велику відстань і туман Ноа не міг розгледіти його.
Але хоч Ноа не бачив крізь туман, то Сол міг.
Він якраз збирався з купою матеріалів вийти і знайти укрим місце для встановлення магічного кола, як машина повідомив йому, що за грибною гаю виникла група людей.
І один з них, хлопчик, сам увійшов у грибну гаю.
Не схоже, щоб він прийшов красти гриби.
Соул вийшов подивитися і побачив знайоме обличчя.
« Це він? Як він сюди потрапив?
Соул не міг згадати цього хлопчика, і це добре вплинуло на нього.
Пригадавши, що на вулиці була ціла група людей і хлопчик надіслав одного з них, він зрозумів: його використовують як піддослідного.
Соул кленув пальцями, підкликав одного магічного вовка і попрямував її до хлопця.
Ноа, побачивши, що до нього хтось наближається, відразу ж кинувся бігти.
Але, ледь він розгорнувся, як з-під землі вирвалося кілька живих лір, які тут же обгорнули його руки і ноги та підняли в повітря.
Ноа хотів закричати і вирватися, але зрозумів, що його крики не приведуть на допомогу мисливський загін, а лише можуть розлюти того, хто його зловив. Тому він не почав кричати, подавши страх.
Але хоч він і міг контролювати свій голос, тіло його не прислухалося.
Його тіло тремтіло.
Серце тріпотилося так, що, здавалося, ось-ось вириться з грудей!
Бувай.
- Знову зустрілися.
З наближенням, фігура в тумані ставала все чіткіше.
Ноа широко розкрив очі, і його щільно стиснуті губи не припинялися. — Пане маг Сол?
— Малюк Водоросль, відпусти його. - Як ти потрапив на озеро Рейн?
Ноа тут же забув все, чого навчав його маг Браун. Побачивши Сола, він розповів усе як є.
- ...Ветряна фея організувала багато мисливських загонів, але насправді вони змушують звичайних людей по черзі перевіряти всі небезпечні райони? — Сол потирав підборіддя. - І навіщо?
« Схоже, вони щось шукають» — припустив Мортон.
— Братик Сол, — раптом сказала Панані. — Цей хлопчик помре.
Сол завмер і, прищурившись, подивився на нього. І дійсно, життя хлопчика було результатом.
Його ментальне тіло, і без того штучно вирощене, було знову простимульовано якимось зіллям. А ці датчики на ньому, мабуть, і були причиною, по якій магі насильно активували його ментальну силу.
Якби не то зілля для відновлення ментального тіла, яке Сол дав йому в стародавньому Лесі Вижилох, він би вже давно помер від виснаження після такого сплеску.
Але й тепер Ноа ще не встигла.
Насильно активоване тіло без магічного захисту - це як голими руками лізти в кислоту. Скоро залишаться одні кістки.
Його обличчя, яке він побачив знизу вгору на Солі, здавалося, злилося із черепом.
Тоді, коли Сол зітхнув і запитав: « Хочеш на острів? »
Ноа вже знав, що йому не стати учнем мага. Хоч йому і було дуже цікаво подивитися на вежу Сола, він стримався. — Ні, пане. Мені потрібно повертатися і здавати завдання. Все одно я пройшов досить далеко.