Сол і стара відьма одночасно встали і переглянулися.
— Чудово, - посміхнулася стара відьма. — Матеріал, який ти потребував, сам прийшов.
Соул теж був схвильований.
Він думав, що Брандо, наляканий його ментальним простором, більше не повернеться.
Минулого разу він був неготовий і пропустив його, коли вперше зустрівся з тим, хто міг втекти від свого ментального простору.
Але тепер він був уже не той, що місяць тому.
Тільки Брандо з'являється в межах досяжності його ментальних коливань, і він обов"язково стане новою сторінкою у його книзі!
Сол і стара відьма з войовничим виглядом вийшли з вежі. На березі Озера Рейн вони побачили Брандо, псевдо-воїна ближнього бою, який раніше безглуздо вторгся до них. Тепер він обережно блукав по грибній гаї.
Кожного разу, коли він проходив повз грибне дерево, у повітря з’являлися суперечки і попереджалося про небезпеку.
Очевидно, гриби тут все ще пам'ятали цього лицаря-мага, який минулого разу безжалісно їх крушив.
Коли Брандо побачив Сола, то відразу ж пришпорив висільця, але помітив вираз обличчя Сола і старої відьми й зупинився.
— Зачекайте! — Він гукнув з іншого берега. — Я знайшов тіло Лангвіна в поблизькій долині і знаю, що це не ви його вбили. Я прийшов сьогодні, щоб вибачитися.
— Извиниться? — Соул не зупинявся. Його плащ розвівся за спиною. — Якби я був слабшим, то минулого разу вже був би мертвий. Ти хочеш вибачитися перед моїм трупом чи перед зруйнованою тобою грибною гайкою?
Стара відьма, хоч і була нижче Солу, але не поступалася йому в швидкості. - Мені не потрібні твої вибачення! — З зловісною усмішкою крикнула вона. — Дай мені просто вбити тебе!
Брандо під шоломом змінився в обличчі. Йому стало не по собі.
А Соул і стара відьма напроти нього раптом побігли.
Брандо зрозумів, що зараз його слухати не збираються, і, повернувшись, приготувався йти.
Але, обернувшись, він побачив, що рідкісна до цього грибна гавка раптом стала густою.
Гриби, немов виросли з-під землі, перешкодили йому шлях.
У той же час з-під землі вирвалося кілька чорних щупалець. Вони не атакували Брандо в лобі, а лише заплутали його, максимально сповільнюючи.
Щоб якнайшвидше піти, Брандо вдарив списом, не думаючи про те, що знову розлютить Сола.
Але він не очікував, що цього разу грибну гаю... Не пробити?
Гриб, в який вдарив гострий наконечник списа, м'яко прогнувся, але коли Брандо витягнув спис, він побачив, що на ньому не залишилося і подряпини.
Ніби вдарив кулаком по губці.
Вдалеку, ховаючись за кількома грибами, Меш захвилювався. — Хе-хе, ось тобі за мої гриби! Це спеціально для тебе!
Брандо з радістю озирнувся, шукаючи вихід.
Він мав цим могутнім тілом, здатним протистояти магу другого рівня, але за це заплатив нездатність використовувати інші закляття.
Проте Брандо був не без підготовки. Він витягнув через пазухи дві чорні залізні трубки, націлив їх на величезний гриб і вистрілив.
Роздався оглушливий гуркіт, який супроводжується спалахом і чорним димом. У грибі перед М’язистолом з'явилася величезна діра, краю якої летіли.
Ця діра пробила майже всю грибну гаму і змусила стару відьму загальмувати.
- Це порох? Ні, здається порох з магією - Сол не спрацьовував швидкості, але через його спини вже висунулася дитина Водоросль, готова допомогти йому повернутися.
Сол та його супутники були здивовані зброєю Брандо, а М’язистол — протиборством грибів.
« Ця „огнена гармата" повинна була ще й підпалювати. Але в цих грибах надто багато води. Крім пробитого місця, решта частини лише злегка пожовтіли, але не загорілися!»
Брандо, не обертаючись, вже чув, як Сол біжить по льоду.
Він зрозумів, що Сол твердо вирішив його зловити.
Якщо його знову затягнуть в ментальну платформу, то вибратися звідти буде не так просто.
Грибна галявина перед ним вже почала швидко відновлюватися, жертвуючи життєвою силою, щоб затримати його хоча б на кілька секунд.
Брандо добре розумів, що навіть якщо він з максимальною швидкістю вибухне крізь грибну гаму, то не зможе відірватися від Солу на безпечній відстані перед тим, як той втече з Узера Рейн.
А судячи з минулих зустрічей, ментальне тіло цього Сола було дуже сильним, можливо, не менше за його власного.
Отже, і радіус дії його ментальній сили був дуже великий.
При цій думці Брандо прийняв рішення. Він різко схопив себе за голову і відірвав її від шиї.
Щойно зажалена шкіра на шиї знову порвалася.
Було боляче.
Але Брандо було вже не до цього. Він відкинувся назад і, з силою мітнувши свою голову вгору, перекинув її через грибну гаму.
Могутнє тіло в мить ока закинуло свою голову так далеко, що вона майже скрилася з виду.
Але це ще не все. З неба раптом спікував орел з людським обличчям, схопив голову Брандо і кинувся до сонця.
До того часу Сол нарешті вибіг з Озера Рейн, але міг тільки подив дивитися, як віддаляється голова Брандо.