По-перше, у нього був щоденник, і йому це було не потрібно. По-друге, він занадто швидко просувався і не встиг навчитися навіть знання своєї основної спеціалізації, без кажучи вже про інших поки марних, областей.
Крім того, коли він почав систематично вивчати магію, такі сни йому припинили. Подібно до побудови будівельної системи знань інстинкти почали атрофуватися.
Думки Сола поступово розпорошилися. Камілла більше нічого не говорила, її здавалося не турбувало його стан.
На підземному поверсі запанувала тиша.
Другий рівень - це нешвидкісна справа. Поміркувавши трохи, Сол відпустив цю думку і зосередився на поточних знаннях та експериментах.
Він піднявся нагору і, використовуючи « Двухову ліску », витяг у Джастіна трохи неприродні для експериментів.
Але він не сподівався, що навіть таке незначні втручання викличе заколот у тілі Джастіна і відразу загострюється його рани.
На щастя, Джастін добре знав своє тіло і швидко взяв під контроль ситуацію, але тепер йому потрібно було трохи часу на відновлення.
Хоча він зазнав страждань, цей випадок лише зміцнив його віру в те, що Сол справді розбирається у нечисте.
Після того, як він допоміг Джастіну опритомніти, Сол зі свіжим зразком спустився вниз. На третьому поверсі вежі залишився тільки Джастін.
Уночі Джастін, який пролежав цілий день, встав з дерев’яного ліжка.
Він вийшов на середину кімнати. Його ноги розтікали металошукач, і він поступово формував тетраедр, який повністю обкутав його.
Усередині Джастін підняв праву руку і закатав рукав.
На його передпліччі був маленький синець.
Його ліва рука перетворилася на гострі леза. Він обережно провів ними по синцю. Шкіра і тіло відразу розійшлися, але крові не було.
У глибині рани, у червоних м’язах пульсували червоне насіння завбільшки з кунжутне зерно.
Як живе серце.
Джастін деякий час спостерігав за ним. Переконуючись, що воно все ще діяльне, він трохи розслабився.
« Я не можу померти, — подумав він. - Рід Чорної Ночі не повинен перерватися на мені."
Джастін притиснув рану. Боячись привернути увагу коливаннями магії, він не став використовувати закляття а дозволив рані затягтися самій.
Через мить, переконавшись, що тіло зрослося, він повернув собі попередній вигляд і прибрав золотий тетраедр та знову сів медитувати.
У цю ніч Сол, який звик заміняти сон медитацією і лягає спати лише при сильному ментальному виснаженням, вирішив лягти на м’яке ліжко з грибів.
« Дивно, коли засинаєш з певною метою, чомусь не спиться».
Пролежавши пів дня і, на своє здивування, не вснувши, Сол знову встав.
— Розслабся, — хіхнула в його голові Панні. — Якщо братик Сола не може заснути, я можу допомогти.
— Не можна. Я боюся, що втручання особистої сили вплине на природу сну, — Сол відмовився від її пропозиції, зробив кілька глибоких вдихів, знову ліг і, закривши очі, занурився в роздуми.
Соул хотів побачити пророчі сни, але розумів, що це мало шансів. До того ж, наскільки він пам’ятав, такі сни приходили до нього лише в час небезпеки. Тепер, хоч він і був у Нічнях, не було прямої загрози для життя.
Адже щоденник мовчав.
« Для чого й на попередження щоденника не можна повністю покладатися. Якщо я виживу, навіть якщо всі довкола загинуть, він швидше за все мовчить".
Оцінюючи небезпеку, ми не покладалися лише на щоденника.
Поступово його увагу розпорошилося, і він почав накочувати сонливість.
Він повільно заснув.
...Сол відкрив очі і побачив, що стоїть в сірому, туманному світі.
Він ширяв високо в небі, дивлячись на землю.
« Це... Нічові землі?»
Опустивши очі, він побачив знайомий грибний гамір і оточений озером Рейн. Біла Башта Очищення Душ на острові виглядала розмитою.
Грохот.
Земля здригнулася.
Соул поспішно повернувся на звук.
За його спиною, серед гір, повільно йшов гігант!
На ньому висіли молочно-білі дзвіночки, але при ходьбі вони не друкували ні звуку.
Зліва донісся жар. Він подивився туди і побачив, як по всій рівнині спалахнула пожежа.
Небо і земля, здавалося, згорили в полум'я, а у попелі падали і вили незліченні людські обличчя, попрямувавши до неба разом із чорним димом.
Не без жодних сумнівів, що сонце підхопило дим і в такому ж сірому небі побачив тінь на повітрі.
Вона відходила від нього, наче утікала. Але, пролетівши трохи, вона раптом з ще більшою швидкістю пішла вгору.
Ні, це було більше схоже на падіння.
Падіння у нескінченне небо, поки вона не зникла з виду.
Коли її силует остаточно розчинився в небі, Сол почув відчайдушний і пронизливий крик.
- Що відбувається? — Він мимовільно вимовив це вголос і, обхопивши себе руками, відчув безпричинний страх.
Потім він зрозумів, що щось не так. Він опустив очі і побачив, що його руки та плечі — це лише чорні кістки!
Мантія мага розірвалася, а під нею був лише скелет.