Кісмет знову пішов від прямої відповіді. - Тут це в порядку речей, — він у свою чергу запитав Сола: « Ти... прийшов сюди через чутки про терміти багнистих пісків?
Почувши, наскільки легко Кісмет поставив це запитання, Солу напружився.
Чи багато людей знають про термітів? Тоді як він зможе непомітно перевезти всю колонію?
Соул різко підняв голову і, звичайно ж, побачив, що Кісмет посміхається, з'єднавши очі. - Насправді, це обман. У стародавньому Лесі, які вижили, не терміти сипучих пісків, а дуже схожі на них зовні, але зовсім інші за здібностями мурашки-древочці.
— Обман... Обман? — Соул втупився на Кисмет.
Усмішка на обличчі Кісмета поступово зникла. Він вказав на себе пальцем і надув щоки. - Якщо це обман, то його обов'язково влаштував я?
Згадавши про те, що той допоміг йому увійти, Сол таки відвів своє підозріле ставлення. Хоча в душі дуже хотілося кивнути.
— Ходімо, підемо що тут стояти. Кісмет потягнув Сола за собою. « Хоча тут немає термітів багнистих пісків, є багато інших гарних речей.
Інших гарних речей?
Соул подумав і вирішив поки не йти. Оскільки для входу до цього поселення потрібен рекомендатор, то всередині напевно є рідкісні і цінні магічні матеріали. Такі, які мандрівному торговцю на зразок Гагагу було б важко дістати. Якщо вдасться налагодити тут канал поставок, буде непогано. Ось тільки далековато.
Соул пішов за Кісметом вузькою вуличкою. Тут було багато звичайних людей, але більшість з них виглядали виснаженими і поганими. Серед них були маги і кілька офіційних чарівників, але всі вони кудись поспішали.
Придивившись, Сол помітив, що багато магів та учнів ідуть у тому ж напрямку, як і вони. Просто через швидкий крок вони всі їх обігнали.
Наприклад, коли Сол йшов слідом за рухом людей, то разом з Кісметом дійшов до одного одноповерхового будинку. Але, ввійшовши всередину, він побачив, що будівля йде під землю. При вході Кісмет щось пред'явив. Очевидно, для проходу сюди теж був потрібен дозвіл.
Вони спустилися на кілька десятків сходинок і опинилися в залі, задрапованого шарами вуалі. За завісами, було багато людей. Коли хтось обгнав їх, то швидко відкинув завісу і ввійшов, Сол відразу відчув хвилю жару, яка вирвалася з щілини, що була вкрита. Наче полум’я з печі лизнув його щоку.
- Дивний і водночас знайомий запах.
« Запах тобі може бути й знайомий, — подумав Кісмет. — Але це зовсім не те ».
З цими словами він перший пірнув завісу.
Соул дивився на ці червоні і фіолетові вуалі, і йому здавалося, що це місце не дуже-то схоже на ринок магічних матеріалів.
« Невпевнені це не...» — Солу прийшла в голову одна думка. Він подивився на щоденник - ніяких попереджень. Зрештою, він відкинув завісу і увійшов.
Увійшовши, Сол побачив море оголеної плоті. Тут були маги, і звичайні люди. Звичайні люди, чоловіки та жінки були прикриті лише тонким вуалям. Іноді під час ходьби вуаль злетіла, обнажуючи те, що було приховане. Усі вони були гарними й добре складеними, маючи зовнішній вигляд, який би заздрював будь - кому.
І Кісмет привів його сюди? І сказав, що це гарне місце?
Хм, ну, погано його теж не назвеш.
Але чому він так наголошував на цьому?
У цей момент до них підійшла красива дівчина в білій вуалі і шанобливо запитала: "Господи, прошу вас, проходьте. Хочете відпочити в загальному залі чи у приватній кімнаті?
Зніяковілий і відвішений, він побачив красуню. Кісмет поруч мовчав.
— Всі вони - магічні створіння? — запитав Сол, обернувшись до нього.
— Да. Всі, хто наближається до кінця життя. Їх віддають учням для тренування.
Коли дівчина почула слова Кісмета, то занепокоїлася, але на її обличчі все ще сяяла ідеальна усмішка. Її очі та рот належали різним людям.
Придивившись, Сол вже визначив, що перед ним жінка, якій було менше тридцяти, але вона жила не більше двох років. Очевидно, окрім тремтячих очей, вся її плоть була переобтяжена.
Сола не дуже цікавилась цим, а тепер взагалі нічого немає.
— Пане, ви тут вперше, — поспішно відповіла дівчина з білої вуалі. — "Двор Панді" продає лише один товар.
Вона дістала через пояс маленький циліндр. Взявши його великим і середнім пальцями за даху, вона підняла руку і показала Солу вміст. — Це наш єдиний товар - свічка духу.
Соул не почав одразу брати свічку, а знову окинув поглядом зал. Тільки тепер він помітив, що у кожного мага і учня в залі стоїть така сама, нічим не примітна на вигляд свічка.
Навіть ті, хто обіймав красуню, не думали про кохання. Вони просто сиділи, втупившись на свічки перед собою, і час від часу глибоко вдихали. На їхніх обличчях був вираз екстазу.
У такому людному і змішаному місці ці маги, здавалося, зовсім беззахисно відходили від цього стану.