Соул кинув труп мага Ан. Хай пограє. Він обіцяв їй, що коли це станеться, вона зможе розважитися.
Ан, чиї вісім паучих лап тільки недавно були відновлені і ще не випробувані в справі, не квапилася знищувати тіло. Подібно до Сола в морзі, вона почала збирати корисні матеріали.
Герман передав вовчок Солу.
Той взяв його і, виявивши опущений відьмою ментальний слід, своєю могутньою силою стер його. Але він не квапився поставити свою мітку, а натомість забрав артефакт у сховищі.
Потім він повільно підійшов до відкинутої на п’ять метрів відьом. Дивлячись на те, як з її обличчя зникають останні фарби, він сказав: - Якщо я отримав твою плату, давай подивимося на твою скверну.
Ця незв'язкова фраза змусила відьом широко відкривати очі. - Так ти дійсно помітив, — прошепотіла вона, поки з кутка її рота все ще текла кров.
Соул присів на кісточки і, схопивши її за комірець, підтягнув її обличчя до свого. - Хоть я і поробляю лекарем недовго, досвід у мене вистачає, — він підняв іншу руку і провів по її обличчю, зупинившись біля лівого ока. - Це око. Він уражений брудною.
Коли він сказав це, його великий палець раптом перетворився на маленький щупальце і прослизнув у щілину між століттям та очних яблукох.
Відьма жахнула очі. Вона хотіла втекти, але зрозуміла, що не може поворухнутися.
Через мить її ліве око зморщився, ставши схожим на висохлого Пуголовка. Її опустили, як очне яблуко разом з нервом випало з очей.
Тільки тоді Сол прибрав щупальця, повернувши йому форму пальця.
Відьма була розгублена, але раптом на її обличчі з’явилася приємна усмішка. Її вже немає!
Вона подивилася на Сола з сумішшю вдячності і каяття. Насправді, нам наказали перевірити вас. Я мусила погодитись, щоб зцілитися від поганої звички. Мені дуже шкода, сподіваюся, ви зможете мене пробачити.
Її друге око вже наповнилось слізьми, готові скакати по щоці від найменшого тремтіння ресниць. Якщо не дивитися на зморщене око, відьма була досить миловидною. У ній було щось дитяче крихке.
Сол подивився в її здорове око. — Бледенна... красива...
Зрачок відьми трохи розширився, а її маленькі безкровні губи привідкрилися.
—...и слабая.
Хруст!
Останнє слово, що його назвав Солом. Він стискав її шию і сильно поламав їй хребці.
Відьма б'ється. Сльози хлинули, змішуючись із кров’ю.
Сол простягнув руку, дозволивши тілу впасти на землю. Він почекав ще трохи, щоб переконатися, що вона не прикидається мертвою, і тільки потім наказав Анні нанизати та її тіло, аби без втрат доставити в вежу.
— Господаре, — з жалем сказав Герман. — Ви не хочете запитати, хто послав їх перевірити вас?
« Такі пішаки, мабуть, володіють лише фальшивою інформацією.
Ан причепила трупи до задньої частини вовчої возки. Для того щоб перевозити матеріали від Гагагу, Сол прикріпив до неї невеличкий причіп. Тепер він чудово підходив для транспортування тіл ворогів.
Обидва духи мали повернутися в щоденник. Інакше, якби вони проїжджали замерзлим Озером Рейн, то затягнули б їх на дно могутньої сили. Тоді Солу довелося б виловлювати їх за допомогою малаток Водороси і розморожувати.
Перед тим як повернутися додому, Ан зганьбнулась. — Я вже думала, що господар пробачить цю відьму.
Герман розсміявся. - Хоч її і змусили перевірити господаря, діяла вона безжалісно. Якби хтось інший був на його місці, він би вже помер.
Соул забрав обох духів, сів у візку і, перш ніж б'є повода, пробурмотів собі під ніс: - Так. Хоч це й була перевірка, вони не шкодували мене. Помрі я - значить, я слабкий, безполезенний і не представляю загрози. Виживи я - швидше за все, я вб'ю їх обох. А значить... повинен бути хтось третій, хто прийде оцінити результати перевірки.
— Хто ж це такі круті шляхи вирішив мене перевірити, не пожавши навіть потужного магічного артефакту?
Поки візка їхала, Сол відкрив долоню. На ній з'явився червоний пухирець. — "Грозовий вовчок"... Дуже прямолінійно. Краще назву його "Красна тривога".
На вершині пагорба, у віддалі від Озера Рейн, якийсь чоловік опустив підзорну трубу.
Ця труба відрізнялася від звичайних морських. Замість лінзи на її кінці був око, надлите кров'ю і готовий, здавалося, ось-ось підірватися.
— Дуже обережно і без жалю, — сказав чоловік. « Але те, що він з першого погляду визначив, на кого неприязнь, свідчить про його здібності. Але те, що за ним стоїть Горса, створює проблеми... Доведеться викрадати його таємно.
Чоловік вирішив повернутися, а потім спробувати ще раз.
« А поки що, аби він не набрався сил, треба розпустити слух і вбити тих, хто приходить до нього за допомогою. Тоді звичайні люди побоюються до нього звертатися".
- А ось цього не треба!
За спиною чоловіка раптом почувся хрипкий жіночий голос.
Серце у нього пішло в п'ятки. Не обертаючись, він, наче ракета, змив у повітря. Потім він випустив назад величезну палаючу мережу.