Камилла знову замовкла.
Тьху...
Сола має зуби.
Він подумав і кинув у склянку ще один кристал. Цей зразок був практично зіпсований, але це було неважливо. Джерело матеріалу сидів прямо перед ним, нерухомий і готовий до будь-яких маніпуляціях.
— Магія в кристалах надто нечиста, її неможливо додавати безпосередньо.
Другий кристал, який впав у склянку, викликав ту саму фразу.
Сол посміхнувся і встав. - Малюк Водоросль.
Через його шиї висунули чорне щупальця-ліана. З тих пір, коли Каміли в результаті втручання малюка Водороси провалилися, Сол не дозволяв їй пускатися, боячись нових загроз з-під землі. Так що вона як і раніше паразитувала у нього на шиї, не поспішаючи відновлювати свою « емперію» та весело проводячи час з Панні, коли та вилетіла назовні.
— Дитинко Водоль, у мене для тебе завдання. Ось склянка, а ось тарілка з кристалами... — Соул осокся, думаючи, що це занадто марно. Він розкришив кристал розміром з ніготь у дрібну, як просо, крихта. — Ваше завдання - рахувати до десяти і кидати одну зернинку в цю склянку.
Дитину Водоросль з радістю кивнула, відділила тонку щупальця і обережно підчепила крихітне кряжку та — шлеп! — Кинула її в склянку.
— Магія в кристалах надто нечиста, її неможливо додавати безпосередньо.
Як і очікувалося, Камілла знову повторила свою фразу механічно.
Цього разу Сол не розсердився. Він розгорнувся і продовжив свої експерименти, не звертаючи уваги на монотонний голос за спиною, який став для нього фоновою музикою.
« Ти вважаєш, що це робота? - відсторонно подумав він. - Подивимося, чи вистачить у тебе машинного терпіння».
Десять хвилин потому...
Дитину Водосколь ще не закінчила кидати кристали, вона часто б’є з рахунку і вважала, що кожен раз зі швидкістю — так само як Сол почув інший голос.
— У цьому немає сенсу, - сказав хтось тихо, майже зітхнув.
— Як це? — Не обертаючись, відповів Сол. — Це називається "цікавість обсічно-компульсивного розладу".
Вона знову замовкла.
Вона не зупинялася, а мала Водоросль продовжувала.
Шлеп!
— Крім того, я не знаю, що ще сказати.
Добре, більше не повторює одне і те ж.
Сол стер з обличчя і обернувся. — Спілкування, природно, повинно бути побудоване в залежності від ситуації, співрозмовника та контексту. Наприклад, я питаю тебе: хто ти? Звідки ти прийшла? Чому вилізла з-під землі?
Каміла замовкла і нарешті спробувала відповісти: - Я не знаю. Я не знаю. Я не знаю.
— Амнезія? — Сол також мав на думці таку можливість. Зрештою вона була в стані душі, і він не знав, що з нею сталося між життям та смертю.
— А що ти пам’ятаєш перед тим, як прокинулася? Спробуй пригадати, не кажи відразу « я не знаю».
Каміла наче зависла.
Цього разу Сол терпеливо чекав п’ять хвилин.
— Скрізь вода... Я зникаю... - Її голос тремтів, але обличчя було безстрашним.
— Вода? Невже озеро Рейн? — Соул засумнівався. Притягнення з дна озера, яке поглинає душі й магію, навряд чи могло б повністю утримати чарівника третього рівня.
"Можливо, вона потрапила під дію якогось сильного правила або була убита кимось, хто позбавив її сили" - припустив Сол. — Ти кажеш, що зникала. Можливо, ти й створила цей захисний шар навколо своєї душі, щоб не зникнути?
Каміла знову занурилася в спогади, але цього разу швидше. - Напевно.
Соул поставив ще кілька запитань, повторив у різних формах різні слова і дійшов висновку: Каміль має амнезію.
« Осталась одна чорна сторінка... Може, засунути її в щоденник? "
Завдяки чистям щоденника Камілла, можливо, вдасться відновити пам’ять. Соул хотів спробувати, але зіткнувся з проблемою.
Він не міг пожерти її!
Навіть просто відірвати палець!
Здавалося, через якусь силу або нечистоти вона перестала бути чистим духовним тілом.
« Здається, що ця сіра оболонка приховується ще якоюсь таємницею».
Якщо він не міг поглинути душу Каміли за допомогою щоденника, то загроза від цього мага третього рівня ставала набагато серйознішою. Але викинути або знищити душу мага третього рівня з амнезією, але зі збереженими інстинктами у Солу рука не піднімалася.
« Я буду спостерігати, поки він не буде готовий до страждань. Він посилив магічне коло і без обинок обговорив з Каміллою, як було б краще обмежити його.
Каміла, здавалося, не бачила в цьому нічого дивного і з почуттям безстрашності відповідала Солу. Для неї це було, на відміну від виду малаток Водорості, що псує матеріали.
Поки Сол із задоволенням спостерігав, як Камілла « сплітає для себе кокон », мала Водоросль, чи задумавшись, то просто збившись зі свого рахунку, нарешті знову дорахувала до десяти.
Шлеп!
Вона кинула в склянку крупного кристалу.
« Магія в кристалах надто нечиста, її неможливо додавати безпосередньо у матеріали, — змарнувала Камілла.