— Ти хочеш сказати, що той браслет і є «Любовий лист Халіми»? Але, за легендою, « любовний лист Халіми» - це плетений металевий браслет!
Стара відьма нахмурилася, втягнула шию і з підозрою подивилася на Солу. — Ти це не вигадало, щоб зупинити мене?
Сол посміхнувся і вказав рукою в ту сторону, куди полетів незнайомець. - Що ж, воля ваша.
Маг у синьому костюмі пролетів над пагорбами, які були невисокими і лише тоді приземлилися. Він обернувся в сторону Озера Рейн, і в його очах промелькливий блиск.
— Сила у нього є, з підкинутою приманкою розібрався швидко. А ось характер незрозумілий. Він дійсно такий обережний чи тільки прикидається?
Його одяг почав змінюватись, перетворюючися з вишуканого блакитного костюма в чорні лати, які закривають верхню частину тіла. На грудях доспеха фарбувався пухирець - настільки живий, що він ось-ось проковтне кожного, хто потрапить на шляху.
Він обережно поправив доспех і зібрався летіти далі.
Але варто було йому зробити крок, як він раптово впав обличчям вперед.
Бум!
Він впав на землю, піднявши хмаро пилу. Доспех на його грудях лише гойдався і застиг разом з тілом.
Через деякий час високо в небі пролетіла кольоровий метелик завбільшки з великий палець.
Там, де вона пролітала, все затьмувало.
Подібно до неба, земля глибоко спить.
Пролетівши над чоловіком на землі, метелик раптом щось помітила і опустилася на нього. Через мить вона знову злетіла на схід.
Коли метелик полетіла, вітер розвіяв тіло чоловіка білим прахом. На землі залишився лише чорний доспех, який потьмянілий і втратив колишню славу. А всередині нього як і раніше м'яко світився браслет з золотистих перлів.
Ніби в очікуванні свого наступного господаря.
Звичайно, стара відьма не покинула погоню. Вона вже звикла до манері Сола говорити. Коли він з хитрою ухмилкою пропонував їй щось зробити, це завжди означало прямо протилежне.
Коли вони стояли на плоті з Водорості, то знову ступили на острів і в той же час відчули запаморочення.
Не запаморочення, а сонливість.
Непереможна, всепоглинаюча сонливість.
Стара відьма впала на коліна, впершись руками у землю. У її очах промайнув страх, і вона кинула на Сола складний погляд. Але він не помітив цього, борючись з накатовим сном.
Незабаром стара відьма закрила очі і, віддавшись неодолім утому, повалилася на землю.
Тільки тоді Сол зрозумів, що вона протрималася менше, ніж він.
Він ще стояв.
Йому потрібно було якнайшвидше дістатися до вежі.
Але в тумані крайньої сонливості він уже ледве міг розпізнати, якою ногою робити наступний крок.
Води Озера Рейн вдихнулися хвилями, навіть туман клубився, немов хмари.
Хтось ззовні, використовуючи величезну силу, придушував самі правила озера.
На таке був здатний тільки маг третього рівня!
« Тиск... сонливість... Це був Творець снів Кларк!"
Соул відчайдушно змусив своє ментальне тіло вібрувати, щоб стимулювати мозок і хоч якось зберегти ясність свідомості. Його ментальна сила була велика; якби Творець був магом другого рівня, він міг би навіть удавати слабих, щоб завдати удару.
Але Творець снів був магом третього рівня. Солу було достатньо розслабитися, і він, як і стара відьма, засинав би у сон. А він не збирався битися на чужій території.
Нарешті відтята рука Сола доторкнулася дверей вежі.
Двері відчинилися, з неї видавалася рука і підхопила його слабке тіло.
Чоловіком, що підхопив Сола, був управитель Хоуп.
Він допоміг Солу увійти всередину і кинув погляд на небо. Оскільки туман на мить розсіявся, над ними відкрився маленький клаптик неба. І на цьому клаптику кружляла метелик, який полетів у різні кольори.
Коли він опинився у вежі, то відразу відчув себе дуже втомленим. Стан, коли він міг заснути стоячи, змінився постійною позіханням.
Прослідивши за поглядом менеджера, він теж подивився на нього і побачив метелика. А за нею, в небі, тонка пелена хмар склалась у розпливчасте людське обличчя.
— Сотворитель снів? — Прошепотів Сол.
Але навіть такий тихий шепіт отримав відповідь.
— Да.
Голос пролунав прямо в його свідомості, заставляючи сумніватися чи він вже заснув, сам того не помітив.
- Мені потрібна твоя Кошмарна метелика.
Соул хотів щось сказати, але його відразу ж перервали.
— Не лги мне. Я бачив її.
Коли Солу було важко вимовити і слова, він стиснув свої губи й обдумував відповідь.
Худший сценарій наступив так швидко.
"Я все-таки недооцінив можливості мага третього рівня."
— Віддай кошмарну метелика, і я визнаю твоє право на Озеро Рейн. Не віддаси - і ти сам станеш Озером Рейн.
У голосі не було люті, швидше, в ньому лунали відгоміни позіхання. Це звучало не як загроза, а як бурмотіння у сні.
Сол насупився.
Взагалі-то, він міг би віддати Панні. А коли Кларк піде, повернути її за допомогою щоденника. Тоді залишиться тільки вдавати, що він нічого не знає і списати зникнення Панні на необережність самого Кларка.