Вдалині туманно виднілася досить широка гладка озеро, але більша її частина була прихована густим сірим туманом.
За його спиною йшов кучер Машина з величезним рюкзаком.
Їм знадобилося два місяці, щоб дістатися від мишної нори старої одежини до своєї мети — озера Рейн.
« Озеро Рейн тут ще називають озером мертвих душ. Кажуть, що це єдине велике озеро в Нікійських землях. Посередині цього острова є острів, багатий ресурсами. Але через особливі правила в цих краях, тут оселився лише один маг першого рівня, який спеціалізується на магії темряви."
Соул міг спілкуватися з кількома розумами в щоденнику.
"Агу", цей маг дуже сильний. Його положення тут дуже високо, і його сила тут значно зростає. У такому разі, чи захоче він поступитися місцем панові?
Не погодиться - вб'ємо.
— Якщо можливо, я все ж волію розв'язувати проблеми за допомогою знань і ресурсів, - похитав головою Сол.
Соул не чувався вбивств, але не хотів, щоб вони були першим засобом вирішення проблем.
Хоч умовити цього мага Доджа і повинно було бути важко, але Сол вважав, що в області магії темряви, особливо в сфері душ, його капітал був досить великий, і він, можливо, зможе запропонувати ціну, яка його зацікавлює.
Але перш ніж вирушити на острів, Солу потрібно було дочекатися повідомлення.
Невдовзі з туману вилетіла маленька фігурка в мініатюрному плащі, ростом не вище трьох голів і опустилася перед ним.
Її оточувала густа хмара, і вона була схожа на темну тучку.
Озеро Рейн було круглий рік оповите густим туманом, і пересуватися у вигляді такої тучки було дуже корисно в плані прихованості.
- Перевірила. Тобі пощастило. Він не включив захисне коло.
Ця фігурка розміром з дворічну дитину і була старою відьмою.
За два місяці вона перетворилася на маленьку дівчинку з потворного немовлятка. Її тіло вже не було таким потворним.
Ось тільки обличчя її як і раніше було обличчям старої відьми, а рот все так само розтягувався до вух.
Соул кивнув і, поправивши плащ, сказав: - Тоді підемо, навести цього мага Доджа.
— Коли отримаєш достатньо душ, не забудь швидко висмоктати з мене позосталий чорний приплив. З цією штукою в мені я навіть медитувати боюся! — Скривилась стара відьма.
Вона була в розпачі.
Всі ці дні, варто було їй почати медитувати, як вона чула капання води. Звук ставав все голоснішим і частіше. Іноді, слухаючи його, їй здавалося, що вона сама от-от перетвориться на воду.
Соул нічого не сказав. Він повільно підійшов до берега озера і відчув прохолодне повітря.
« Тут дуже низька ситуація. Чим ближче до води, тим холодніше".
Соул присів на корточки. Край його плаща торкнувся мілководдя і відразу ж покрилася білим інієм.
Він підняв край плаща і струшив тонкий лід.
У цей момент боковим зором він щось помітив. Подивившись вперед, він побачив, як по темній воді пішли колами і потім під водою з'явилися розмиті білі тіні.
Ці білі тіні повільно наближалися до поверхні, і їх обриси ставали все більшими.
Це були люди з широко розкритими, розгубленими очима. Лише білки, без зіниць. Тут були не тільки люди, але й обличчя інших рас.
Деякі люди подібні до тварин.
Вони, через товщу води, дивилися на Сола, як і він, потоварищуючи воду, дивився на них.
↓ Герман: « Скільки тут людей! »
Соул повільно встав.
Його погляд ковзнув вдал, пронизуючи туман, і побачив безкрає простори.
Вгорі — сіре небо, внизу — бездонне озеро.
Під поверхнею озера були лише застиглі обличчя, скільки було очей.
Вони і Сол були поділені озером, наче цілий світ.
Раптом від центру озера прийшла хвиля.
Після того як вона пройшла, всі обличчя зникли. Здавалося, все було лише ілюзією.
- Сьогодні не на озері Рейн. Але я не дозволю пані, що прийшла здалека, піти з порожніми руками.
Після прорваного туману вона з’явилася перед Солом.
Це був чоловік середніх років. Його віскі та борода були сивими. Він виглядав добродушним, не як маг, а скоріше як вчений.
Він, склавши руки за спину, стояв на величезному білому пере і повільно плив. Від нього походили стабільні магічні коливання.
Маг першого рівня.
- Пане, ви і є маг Додж? — Соул злегка вклонився.
— Який невідомий новий вигляд, — усміхнувся чоловік і взяв монокль на комірці та подивився на Сола. - Кості виглядають свіжими. Тобі ще немає вісімнадцять, вірно?
Хоч маг і виглядав добродушним, але він абсолютно проігнорував вітання Сола та поставив своє запитання.
Він не такий вже й простий, як здається.
— Так, мені 16 років. Він зрозумів і не образився. — Мене звати Сол. Я прийшов до вас з візитом, хочу укласти угоду.
Соул, як і раніше, вирішив, що це - маг Додж.
Додж також не заперечив: « Всі, хто сюди приходить, хочуть торгуватися зі мною ». — Я люблю торгуватися. Але багато людей не мають достатньої плати. І мені доводиться, з жалем, дарувати їм маленькі подарунки і просити піти.
- Це прекрасно. Я теж люблю торгуватися, — усміхнувся Сол.