— Привіт, молодий чоловік. Ти, напевно, гість, якого привів мій старий? А де він?
— Привіт, пані, — встав Сол. - Пан Джон пішов нагору.
— Ай-яй, — засміяла селянка. Цього разу вона зовсім не злякалася. - Яка я тобі пані. Тобі, на вигляд, років 15. Можеш звати мене тітонька.
Посміючись, вона пішла на кухню, щоб зварити Солу суп.
- А що за суп ви варите, тітко? — Слідом за нею Сол.
— Та що у нас, селянин, може бути доброго? Просто кістки, які інші викидають... — Фермерка підійшла до плити і відкрила кришку котла.
Бултих!
Хлюп!
Не встигла вона договорити, як її голова впала в казан.
Сол вийшов з кухні і закрив за собою двері.
Він кинув погляд на лісничу шафу, з якої вже сочилася алая рідина, і знову вийшов з дому фермера.
Коли Сол раптово вбив Великого Клода, чотири свідомості були просто здивовані. А тепер вони мовчали.
Тоді чорний клинок Сола перетворився на косу смерті. Коли він зустрічався з самотніми людьми, то відразу вбивав їх.
А коли зустрічав двох або трьох, то розділяв клинок на кілька частин і вбивав усіх одночасно, не даючи їм і шансу розлютитися.
І на цьому кривавому шляху Сол запанував Клінком темного духу все краще. Він уже міг розділяти його на кілька десятків частин.
Відбирати життя і просто тренуватися з заклинанням — це було зовсім різне. Він відчував, як розривається дух його жертв.
І це змусило Клинок темного духу, який і так був заклинанням темряви розвиватися з надзвичайною швидкістю.
Коли Сол, убиваючи всіх на своєму шляху, дістався до околиць села, він побачив двох охоронців, які все ще базікали під крайнім будиночком.
Дві чорні тіні безшумно з'явилися у них за шиями.
Тіні мілинули, і дві обезголовлені трупи безконтрольно впали.
Соул повільно вийшов з цього маленького села. - Якщо вбити всіх тут, то ніхто більше не зможе на мене розсердитися.
Він залишив останній будинок і, вставши в кінці єдиної вулиці, озирнувся на тихе село.
"Значить, правило тут таке: хто перший нападе, той і виживе".
◯Мортон. Це і є Нікоїдні землі?
Агу знав більше про Нічінні землі. Можливо, він бував тут при житті.
Ні. Навіть у таких місцях, де вони живуть, рідко трапляються. Сама село не лякає. Страшна сила, яка змушує навіть господаря підкорятися її правилам.
Поки вони обговорювали, з села перед Солом донеслися нові звуки.
З стоги сіна на возі, з котла на кухні, із дерев’яного ящика в погребі, зі дупли великого дерева... один за одним вилазили хлопчики з рудим волоссям і великими носами.
Одні були всі в крові, інші - покалічені, у третій — розорвана шкіра, а четверті і зовсім тримали свої голови в руках.
Вони йшли, повзли, котилися і врешті опинилися перед Солом.
Хоч ці хлопці виглядали один жах більш ніж інший, але погляди всіх були чистими без найменшого натяку на вбивство.
Вони зупинилися за 10 метрів від Сола і хором сказали:
— Мене звати Клод. Я пропав. І кожен з них мене убив.
Вони домовлялися, як Сол побачив, що весь світ навколо застиг, наче час заморожено. Небо і земля - все стало золотим. Потім золото відокремилось від середовища, воно конденсувалося в одну золоту сторінку.
На цій сторінці зображено маленьке село. У ній було багато людей. І кожен у цьому селі... Вбивав! Золота сторінка опустилася в руку Сола.
Він стиснув її і, подивившись на зміст, в цей момент все зрозумів.
« Функція золотої сторінки — це не воскресіння, а повернення часу. Вона дозволила мені починати заново за раз лише тому, що вона може передбачити майбутнє так само як біла сторінка.
Отже, золота сторінка не виходила за межі основних функцій щоденника смерті. Вона все ще передбачає смерть, передрікала долю.
Але вона була набагато сильніше білою.
Ця біла сторінка дала Солу лише туманні натяки, і йому доводилося самим аналізувати, шукаючи спосіб вижити.
Золота сторінка могла безпосередньо створювати в його свідомості мініатюрний світ. І всі реакції в цьому світі були такими ж, як і у реальному. Отже, Сол міг знайти спосіб вижити.
Ось чому, померши тричі, він не заплатив жодної ціни.
Тому що ціна платила золота сторінка.
І здатність золотої сторінки платити ціну простійка з процесу її створення.
Золота сторінка колись була лише насінням витоку, посадженого у бурхливий період, коли долі та окремих людей і цілих народів докорінно змінились. Вона зібрала безліч звивистих долі, витягнувши з них видимі, але неосязані нитки, і в результаті, за допомогою сили щоденника, сплила ці ниточки, створюючи одну золоту сторінку.
Для того щоб плетати сторінки Днічніка, потрібно було великої кількості ниток долі. Тільки дуже звивисті долі, неймовірно болісні життя, вкрай складні зміни могли дати більше ніток. Інакше на одну сторінку могли піти сотні, а то й тисячі років.
Тому Кісмет і сіяв смуту, розпалюючи вогонь усюди, щоб прискорити створення сторінок. І лише з унікальної долі могли вийти золоті.