Господар цих очей, здавалося, ховався у великій дерев’яній скриньці в підвалі. Він стояв на голові, і видно були тільки його очі та руде волосся під ними.
Рижі? намагаючись побачити людину всередині. Але його ніс був прихований доської ящика.
Але, хоч і бачив лише частину обличчя, Сол був упевнений, що це той рудий з великим носом Клод, який, за словами фермера, пропав кілька днів тому.
Невже він весь цей час ховався тут? Ні!
Свідомість Сола вже мутніло. Він повільно думав: « Якщо це так... то маленький Клод, мабуть... стоїть на голові в ящику... або там тільки ... Пума..."
Світ перед очима Сола знову почорнів.
Ти помер.
Соул відкрив очі і переконався, що знову опинився за межами села.
↓Гермар: Господарю, тут надто важко. Давай краще підемо звідси.
Сол обернувся. Як і очікувалося, ні Маша, ані карети ззаду не було.
— Нет. Коли я зайшов у певну зону, то вже не міг піти.
Він не панікував, а відразу викликав щоденник і відкрив золоті сторінки.
Соул вже переконався, що щоденник його врятує. Але він не був упевнений, яку ціну має кожен порятунок. Якщо він помер двічі, то чи це означає, що вже витратив дві золоті сторінки?
Соул від досади стиснув зуби.
На щастя, ціна грошей була не такою великою.
Лише перша золота сторінка змінилася.
На ній змінився малюнок. Замість Сола, який помер у стозі сіна, тепер був Сол, що загинув в погребі.
На малюнку він до самої смерті дивився на велику скриньку в кутку.
Сол убрав щоденник. Він вже дещо зрозумів.
« Цей моторошний село, а не цей бубон. Але це не пояснює, чому другий раз труп сіна опинився в підвалі."
Є ще одне питання. Всі вони спочатку говорили, що Клод пропав, а потім відразу думали, ніби він помер і були в цьому глибоко впевнені.
Агу, якого щойно перебила Ан, нарешті вставив слово.
Так, я теж хотів це сказати. Крім того, коли селяни вбивали його, сила одного разу була різною. Це, можливо, викликане деякими правилами. Господарю, вам треба бути обережним.
— Так, — кивнув Сол. — Я теж думаю, що заважає мені нападати? Невже можна лише раптово?
Наступного разу Сол вбив фермера саме раптовою атакою.
Але йому здавалося, що все не так просто.
У цю саму мить мимо його, зачепивши руку, проїхала воза...
Утретє, коли він побачив фермера, той так само щиро вибачився і запитав у Солу, чи не бачив він рудоволосого з великим носом десятилітнього хлопчика.
Цього разу Сол, пильно дивлячись на фермера, посміхнувся. — Вибачте, я не бачив цього хлопчика.
Фермер був трохи розчарований, але більше не підозрював Сола у вбивстві.
Вже пізно. Ви стоїте тут. Чи не хочете зайти в село і переночувати?
Звісно. Дякую, — з готовністю погодився Сол.
« Наше село давно не бачила гостей, — зрадів фермер. — Садитесь. Прямо на сіно. М'яко, не помниться.
Сол сів на візку і, сідаючи під приводом того, що поправляє « сидіння», запропонував сено.
Цього разу в сіні теж не було ніякого трупа.
В'їздка, скрипля, в’їхала у маленьке село. Проїжджаючи повз найбільш важільний будинок, Сол побачив двох чоловіків, що стояли під карнизом.
Вони тримали в руках короткі мечі. Це ті двоє охоронців, які вдруге вбили Сола.
Але цього разу, коли вони побачили фермера і Солу, який сидів на возі, то лише недбало кинули очі й знову сховалися у тіні та продовжували розмову.
У домі фермера не було біля центральної дороги. До нього треба було пройти вузькою стежкою між двома домами.
Але його дім був двоповерховий, і серед будинків на околиці вважалося розкішним.
Фермер зупинив візку біля воріт і запросив Сола увійти.
Двері були замкнені зсередини. Фермер не зміг її відкрити.
- Мабуть моя стара заперла. Зазвичай в цей час я спочатку відводжу сіно. Але я подумав, що ви напевно голодні і повернулися раніше.
— Іду, йду, — почувся стурбований голос з дому і потім топить по сходах ніг.
Засу був знятий, двері відчинилися, і з неї вийшла повноватна жінка середніх років в хустці.
- Що ти сьогодні так рано?
- А ти що так довго?
Відчинивши двері, вони майже одночасно, з нотками роздратування в голосі, заговорили.
Нарешті, жінка поступилася. - Я на другому поверсі прибиралася. Чула шум і відразу втекла. Де ж довго?
Але фермер був незадоволений. а ти зачинила двері. Швидко, неси вечерю.
Жінка глянула на Сола. Вона все ще виглядала трохи стривоженою. Фермер знову її поквапив, і тільки тоді вона, повернувшись, пішла в маленьку кімнатку зліва, щоб приготувати їжу.
Ледве жінка пішла, як фермер раптом з підозрою подивився на другий поверх. - Я схожу за пляшкою вина.
Соул дуже хотів сказати, що не потрібно, але розумів: "Справо" - це лише привід.
Фермер, перестрибуючи через три сходинки, побіг по сходах. А жінка якраз вийшла з тарілками і виделками.
Побачивши, що фермер піднімається на другий поверх, вона здригнулася.