Але Кент був одним з тих небагатьох.
І, виявивши, що в будинку Солу з'явився злий дух, Кент відразу ж націлився на нього. І під приводом виявлення джерела зараження використовував « Розріст гігантського дерева», щоб запечатувати всю будівлю.
От тільки він не очікував, що цей, з уваги молодий, хлопець теж був кварен і давно все приготував.
Соул відразу напав і замкнув Кента в ілюзії, тому багато його заготовки виявилися непотрібними.
« Зараз “Гіґантське дерево ” зв’язали Сола та його кількох помічників. Але “Гірантське дерево ” без управління - це мертвий предмет... Шкода, що щойно я напав на мене Соул, поспішив використовувати димових слуг. Інакше зараз міг би змусити їх напасти".
Кент насупився. Як і раніше, він виглядав серйозним та суворим командиром. Але тільки виглядав.
Він припинив спроби прорвати ілюзію самостійно і дістав з компресійної сумки магічний предмет.
« Нічого не поробиш, доведеться використати його. Хоч я і хотів захистити його для того чоловіка, коли досягну другого рівня... але використовувати його на Солі - теж не програєш. Коли я вирвуся з ілюзії, цьому крику кінець! Нехай зрозуміє різницю між досвідченим магом першого рівня і звичайним."
Вежа, яку дістав Кент була покрита маленькими шестернями і ланцюгами. Внизу була ручка, яку можна було крутити.
Він однією рукою тримав прилад, а іншою схопився за ручку. Раптом він глибоко зітхнув, різко стиснув свою ментальну силу, а потім швидко закрутив ручку.
Шестерні на приладі відразу ж загортілися, перетворившись у розмиту пляму.
Як і очікував Кент, оточення навколо раптово почало танути, як сніг.
На губах Кента з’явилася усмішка.
"Дійсно, речі гномів найкраще діють проти ментальних коливань."
Однак коли ситуація знову змінилась, Кент нахмурився.
Це все ще була не кімната Сола.
Він, здавалося, виявився на величезній кам'яній платформі, що ширяє в небі.
Навколо мерехтіли зірки з ненормальною частотою, а над головою висіла величезна темно-червона книга в твердому переплетені.
« Що це за місце? Ні, це все ще ілюзія Сола. Подвійна ілюзія?»
Кент прискорився і продовжував крутити ручку приладу, але умови навколо вже не змінювалися.
Цього разу Кент занепокоївся. Він повільно зупинився і обережно висунув свою ментальну силу.
Його ментальна сила в цьому просторі рухалася вільно, але не отримувала жодного відгуку.
Хоч і книга над головою, і кам'яна платформа під ногами здавалися цілком реальними, але при ментаційному скаруванні все, здавалося, не існувало.
« Це точно не те, що може зробити маг першого рівня!»
Кент нарешті злякався.
« Як Горса наважувався віддати таку небезпечну річ магу першого рівня? Він не боїться, що потужне випромінювання від неї відразу ж перетворить Сола в мутанта!»
Серце Кента закололося. Він давно так не нервував. У той же час в його серці зародилася сильна, спотворена заздрість.
Чому він не отримав такого доброго вчителя? « Не можна так далі. У Сола, може і є захист від радіації, але я-то під його атакою."
Кент стиснув зуби. Його обличчя нарешті спотворилося. Він кілька разів використовував самовнушення, а потім дістав маленьку пляшечку.
У пляшечці була молочно-біла рідина, схожа на молоко.
Кент витягнув пробку і ... вилив вміст собі на голову! З його макушки відразу виросла біла напівпрозора нитка. Вона, як щойно з’явилася виноградна лоза, вигиналась і потягнулася до неба.
У той же час Кент голосно вирубався, бризза слиною.
— Соул, ты, %ature! Ми, Академія Байдун, сердечно вітаємо тебе, бачимо, що ти зіткнувся з джерелом зараження і відразу приходимо вас захистити! А ти хочеш під шумок вбити наставника академії! Думаєш, ми такі слабкі!
Коли Кент вилаявся, то відразу поклав на себе три шари захисних заклинань, готуючись до атаки. Але в душі, хоч і шкодуючи, він знову втратив впевненість.
Тільки що він говорив це не для Сола, а для господаря за великим деревом.
Проте майже договорив, як біля нього з’явився Сол.
— Виявляється, що ця нитка на ваших головах дійсно з Академії Байдун - бачачи дії Кента, Сол не перешкоджав. Він тільки, схрестивши руки на грудях, дивився на його макушку.
— Отже, вся нечистота у Аргосі, всі злі духи - це насправді під вашим контролем, це ваша умисно вирощена "колонія"... У тому числі перевернене велике дерево.
Цього разу обличчя Кента кардинально змінилося.
Він не міг зрозуміти, як Сол до цього дійшов!
І головне, він вгадав!
Сол вірив Шайє? Чи майже повірив Кенту? Або тому добродушному і гостинному ректору Понду?
Ні.
Сол не вірив нікому.
Вони не росли разом і не рятували одне одного ціною свого життя. Як Солові можна було довіряти людям, яких знав менше ніж півгодини?
До того ж, в перший же день у Аргосі він помітив, що з цим містом щось не так. На поверхні є багатолюдне, квітуче і магічне суспільство.