Сол усміхнувся. Ця Академія Байдун, яка вийшла з Нічкових земель, здавалося, була не такою, як він собі її уявляв.
— Ви занадто скромні. Магам притаманні деякі ексцентричність.
що ти не розсердився. Йоно такой. У нього поганий язик, але він працює дуже серйозно, — ректор Понд оглянувся на похмуре, схоже на будинок з привидами, будівлю і раптом продовжив перервану розмову: - До речі, я не жартував. Якщо ти погодишся приєднатися до Академії Байдун, я відправлю Йону в будівлю для запарювання. А цю лабораторію віддам тобі. Як тобі?
« Так швидко?»
Соул думав, що той буде водити його по академії до останнього.
Ще коли Понд з'явився і почав його розхвалити, Сол здогадався, що той, ймовірно, хоче завербувати.
Оскільки вони повідомили про його вигляд учням біля воріт, то вже знали про падіння вежі і догляд Горси.
Хоча Сол і був учнем Горси, але насправді залишився без організації.
У такий момент пропонувати йому охорону — це також отримати сильного законного мага і догодити Горсі.
— Братец Сол, это місце таке цікаве! Може залишимося тут? — Панні, будучи Кошмарною метеликом, дуже любила людні місця.
А якби їй ще і дозволили вільно проникати в сни, то було б зовсім добре.
Якби Сол збирався залишитися тут надовго, він би розглянув цю пропозицію.
Но... Йому потрібно було зберігати цілу Башню. І хоча Байдун був заможним, але навіть офіційного мага можна було пригнути до зарплати, це стало очевидним, що в них негусто.
... Або якимось ключовим ресурсом був монопольований ректор.
Соул, опустивши голову, зробив вигляд, що задумався, а потім з вибачливою посмішкою сказав:
— Простите, ректор Понд. У наставника можуть бути інші плани, і я не впевнений, що зможу тут надовго затриматися.
- Как, маг Горса ще повернеться? — Невибагливо Понд.
— Це... наставник не говорив прямо.
Ректор Понд не здавався. Він відступив на крок.
- А як щодо парника? Тобі не потрібно буде щодня викладати. Лише брати участь у деяких дослідницьких проектах.
Соул посміхнувся, але цього разу нічого не відповів.
Понд зітхнув, пойнявши його.
— Как жаль. Почувши про тебе, я був дуже вражений. Я ніколи не вважав, що магія, ментальна сила або чутливість до елементів визначає талант мага. Я вважаю, що справжній талант - це розум і невгасимий дух дослідника.
Ректор Понд вказав на розтягнуту за його спиною Академію Байдун.
- Колись у мого наставника було багато учнів, старших і молодших. Але в результаті лише я досяг другого рівня.
- Мій талант був майже останнім. Але я ніколи не здавався. Саме завдяки цьому невгасимому духу я і зміг перетворити мізерні залишки Академії Байдун в те, що ти бачиш сьогодні.
Наставник ректора Понда, мабуть, був той самий чарівник третього рівня, який понад сто років тому в Долині Протягний руки похоронив під горою сотні магів.
Здається, він помер невдовзі після того, як Байдун оселився в Аргосі.
У такому разі, ректор Понд, який зміг розвинути Академію і Аргос до такого рівня — байдуже якими методами він був - була досить незвичайною людиною.
І тоді ректор Понд змінив тему і знову запросив Сола. Лише цього разу на іншу посаду.
що ти не можеш приєднатися до Академії Байдун! Ось що, Соле, ти спеціалізуєшся на магії темряви. Чи ви цікавитесь злими духами?
« Так от звідки Кісмет знав про злих духів?»
Соул відразу ж зобразив на обличчі легкий інтерес, який тут же підставив, і, як би жартома, запитав:
— Академія Байдун так процвітає, та и Аргос теж. Лихі духи тут, мабуть, рідкість?
Але ректор Понд похитав головою і зітхнув.
— Злі духи народжуються в серцях людей, а серце людини є найтьмнішою таємницею. Для розвитку та торгівлі ми зібрали в Аргосі велику кількість населення. А де багато людей, там і багато проблем. Хоч ми і намагаємось контролювати їх вільний час, змушуючи жити за розкладом, але нещасних випадків все одно не уникнути.
Соул нічого не сказав, але в душі посміхнувся.
Людська природа прагне свободи. Чим сильніший її опір, тим сильнішим буде протидія.
Не дивно, що він помітив дивну річ в Аргосі.
У робочий час на вулицях майже не було людей. Очевидно, їх суворо тримали на робочих місцях.
І ці звичайні люди не могли виконувати обов’язки, які дозволяли б їм насолоджуватися життям.
Реклама чудового міського життя в Аргосі була лише приманкою для залучення дешевої робочої сили.
Соул навіть підозрював, що та книжка « Феєрмер Джон» була просто бестселлером, який вони просували, щоб заманити людей з поблизьких сіл.
І коли звичайні люди, які нічого не підозрювали, сповнені надій на чудове життя, приїжджали в Аргос, їх змушували рухатися вперед, помахуючи перед носом морквою.