У цей момент навколо Сола, в радіусі декількох десятків метрів, раптом знову піднялися білі осколки душ. Вони всі як один кинулися до нього, але були зупинено його « Доспехом ».
Соул, подумавши, забрав його.
І ці чисто-білі, незаплетені уламки душ один за іншим увійшли в його тіло, принісши з собою чисту, сильну і без будь-яких приместей душевну силу.
Силу, яку можна було використовувати повністю без очищення щоденником!
Після того як дощ припинився, хмари, що століттями висіли над цим клаптиком Голубої Бухти, почали потроху розходитися.
Сонячний промінь просувався крізь них і, впавши на поверхню моря, заграв бликами. Марні, похмурі води нарешті зігрілися сонячним теплом.
Якби кістки не плавали на поверхні риб’ячої, то картина була б цілком примітивною.
Як і цей прекрасний світ магів, під яким було поховано стільки нещасних життів.
І ось, коли минув останній раз, сонце озирнулося до берега.
Коли Сол повернувся на берег, він побачив Агу, що стояв на утесі.
Перед тим як увійти в море, Сол залишив там мітку, щоб Агу знайшов.
- Пане, ви в порядку? — Агу зістрибнув з карети і побоювався подивився на Сола.
Хоча він і знав, що за силою Гудо не рівня Солу.
Але Гудо мав отруту для душі, яка діяла на шкіру Сола. До того ж, цей чоловік був хітер і кварен, хто знає, на що він здатний.
Машина, яка керувала каретою за спиною Агу, теж дивилася на Солу. Він підстрибував на його голові, наче витягав шию.
— У порядку, — сказав Сол.
Агу відразу все зрозумів.
Здається, що біля шостої сторінки також з’явився господар.
Ось тільки скільки триватиме п'ята і шоста сторінки...
Це було вже невідомо.
Знизу донеслися людські голоси. Сол підійшов до краю утєса і подивився вниз.
Хоч ще й не настав вечір, але збирачі мушель вже почали готуватися.
Але тепер вони просто стояли на березі з інструментами в руках і, розтунувши роти, дивилися на горизонт.
Там, де завжди висіли важкі чорні хмари, тепер було майже чисто. Сонце пробивалось крізь рідкісні хмари.
Неймовірно яскраво, неймовірно красиво.
Захоплююче.
Аж ось одна жінка середнього віку, плескаючи в долоні, оплакувала себе і почала плакати.
— Мушель... Більше не буде!
Початки рибалки зрозуміли, що коли море повернеться в нормальний стан, то ці морські мушлі, які потребували для життя, спочатку стануть рідкісними і взагалі зникнуть.
З усіх боків пролунав плач.
Кілька людей, у тому числі худорлявий хлопчик, не плакали.
Він не міг збагнути, як на морі з’явилися губи.
Але через мить він кинув мотузку і, повернувшись додому, побіг.
Побачивши це, Сол посміхнувся.
Цей хлопчик був тим самим збирач мушель, Бамбу, якого він колись врятував у Блакитній Бухті.
Хлопчик зрозумів, що хоч би яке зникнення мало ця жахлива сила і знешкоджує їхній теперішній заробіток, але в той же час звичайне море означає, ніби Блакитний Бухт незабаром знову розквіте.
Це маленьке містечко, яке переїхало в пустелю, мабуть, знову повернеться.
І тоді з'явиться більше безпечних робочих місць. Потрібно лише присмачити ними скористатися.
Ті, хто плакав, плескали в долоні і теж це розуміли. Але вони все одно воліли спочатку поплакати.
Коли Сол подивився на це, то передав Агу водяну кулю і сів у карету.
« У місто Блакитний Бухти », — наказав він.
Коли Агу, обережно тримаючи кулю, теж сів у карету, кучер Меш днув вожді, спритно розгорнув карети і понісся в даль.
Хоч Машина і була досвідченим кучером, але на давно покинутій дорозі все одно трясло.
А постійно використовувати магічне коло для амортизації в одиночній подорожі було занадто марно.
У карете Сол дістав щойно отриманий чорний келих.
- Агу, ти бачив коли-небудь таке? — Сол хотів розповісти Агу про походження цього келиха, але побачив його з місця. - Пане, звідки у вас розбитий келих?
— Разбитий келих? — Повторил Сол. Назва звучала незвично.
Він подивився на щоденник і тільки тоді помітив, що на ньому з'явився новий текст. Щойно він був такий захоплений видом моря, що не помітив його.
❑Год 317-й за місячним календарем, 6-ий день шестимісячного місяця, ясно, ти пішов за жадібними чортиком, І знайшов келих, що вміщує злу волю,Вай у нього найсильнішу душу, і отримаєш найтемніший нектар, Вілі більше всього душ,
А якщо помістити туди тебе, як думаєш, у що ти спотворишся?
« Що ж?» — заглянув усередину Сол, але Агу відразу закрив його рукою.
— Господарю, не можна просто так дивитися всередину, — серйозно сказав Агу.
Соул послухався і відразу поклав склянку у відповідну дерев’яну коробочку, щільно закрив кришку.
Побачивши це, Агу зітхнув з полегшенням.
— Господарю, роздрібний келих рідко зустрічається на континенті Статт, але він є в кожній великій магічній організації.
— О? Така небезпечна річ, а на іншому континенті скрізь? — Сол дійсно зацікавився.
Особливо остання фраза в щоденнику змушувала мене задуматись.
- Тому що культура Нефрайтова відрізняється від нашої, кажучи про інший континент, Агу виглядав дуже серйозно. - Вони... Вони дуже цінують смерть.
— О? — половину уваги Сола зайняв щоденник.
Але він не зреагував на це.
— Як це, цінують? Похорони? Поминки?
— Не зовсім. Їхня основна філософія полягає в тому, що кінець усього - це смерть. Доки не буде перевищено абсолютну межу, все має померти або бути знищено у свій час. А душі, які не повинні існувати, зазвичай збирають і знищують за допомогою розбитого келиха.
Солу це здалося смішним. - Ти впевнений, що це основна філософія, а не спосіб контролю звичайних людей якоїсь могутньої організації, яка вивчає смерть?
« Насправді я не був там, — з гіркотою посміявся Агу. - Тільки чув від чарівників, що втікали звідти.
— Тоді на Нефраті було п’ять великих магічних організацій або кланів. Вони разом прийняли закон про обмеження життя. Звичайно, така межа була дуже високою, — пояснив Агу. — Кажуть, що в основному вони стежили за магами або незвичайними істотами, щоб не вбивати людей, не використовували екстремальних та заборонених методів, як-от небезпечних. Вони називали таке заборонене життя знищенням світу і вважали, що його треба повернути до смерті.
— Якщо так, то я частково можу це зрозуміти. Знищити мутирових магів або скверну, щоб забезпечити безпеку.
— Я теж так думаю, - кивнув Аґу і раптом застиг, ніби щось згадав. - Я чув, у них є один закон, який забороняє воскрешати магів нижче третього рівня!
Сол різко випростався.
— Можливо, Гудо з континенту Нефрайт. І він намагався зупинити наставника Горсу, щоб той не воскрешав пані Юлу, яка була лише магом другого рівня за життя?
Сказавши це, Сол посміхнувся. - Я вже говорю про другий рівень із зневажаючим.
— Можливо, ви думаєте про це так.
Соул подивився на коробку з розбитий келихом і згадав слова з щоденника.
« Жадібний бісик... Гудо, навіть якщо і збунтувався, щоб зупинити експеримент, не був головним. Інакше щоденник не назвав би його жадібним і чортиком."
« За Гудо стоїть хтось ще. І цей хтось - справжній господар розбитого келиху!»
Коли Сол подумав про це, то відразу ж сказав Агу та Машину: « Нікому не відомо, що сьогодні сталося в Блакитному Бухті! »
— Да! — Агу відразу ж відповів.
— Пане, всі знають, що ми відразу поїхали в місто і пішли з дирижабля.
Соул кивнув, прибрав коробочку з роздяженим келихом в компресійну сумку, відкинувся на подушки і закрив очі.
Чи наставник Горса знав про звичаї континенту Нефрайт? Чи знав і не звертав уваги, чи очікував вони простягнути свої руки на інші континенти? А в ментаційному тілі Сола Днінік вже відкрився на чорній сторінці Гудо.