На дні було ще кілька печер, які ведуть в набагато темніші глибини. Але Гудо далі не пішов.
Він, за допомогою ментальні сили, з важко визначити місце, розгріб руками слизькі водорості і натрапив щось нерівне.
На його обличчі нарешті з'явилася усмішка.
- Знайшов!
Коли Гудо торкнувся викарбуваного на камені магічного кола, пальці почали швидко світитися.
Колекції магії потремтіли духів над головою, і їх вій став голосніше.
Крім того, на Гудо збільшився Ментальний тиск. Його обличчя стало мертвим-бледним, йому було явно не по собі, але він не зупинявся і накреслити на знайденому магічному колі особливе та складну руну.
Щелк!
Камінь з колом раптом розколовся надвоє. Під ним виявився чорний келих на високій нозі.
Чорний келих випромінював тепле біле світло, яке відразу ж залив собою маленький горб.
Хлюп!
Не встиг Гудо оглянутися, як вода в гроті раптом сильно забурлила, і до цього безцільно плавучі уламки духів помсти проминули на нього, точніше, на чорний келих.
Невдовзі Гудо відчув, що таке « вселенство душі ».
Його обличчя спотворено, він стиснув зуби.
Через зуби в неї з’явилася альна кров.
Але, хоч би як важко було його тіло, Гудо відчайдушно тягався до чорного келиха.
Мутні уламки душ стискали його, не даючи нічого розгледіти, але вони могли зашарувати йому огляд, а не його руки.
Нарешті, Гудо торкнувся краю келиха. Знісши біль, він з хвилюванням змінив свій погляд на небезпеку.
Але коли він схопився, то відчув, що відчуття в долоні змінилося.
Те, що було в його руці, було трохи м'яким і, піддавшись інерції його руху, з човканем увійшло йому у долоню.
Мутна завіса з осколків духів, наче перелякана зграя птахів, розлетілася і перед ним поставило знайоме й лякане обличчя.
— Сол!
Гудо, забувши, що знаходиться під водою, закричав. Зло рота у нього пішли бульбашки, які швидко кинулися вгору.
Обличчя, яке з'явилося перед ним, було синьо-білим, неживим і майже прозорим.
А нижче, замість тулуба, були вив’ячені товсті щупальця, як восьминоги.
Присоски на щупальцях відкрилися в роти з гострими зубами, які побігли до Гудо.
Гудо промайнула у думках, але зрештою залишилася лише одна.
Отрута для душі! Перед тим, як стався цей огидний Солом Гудо, він відчув смертельну небезпеку. Тільки отрута для душі, спеціально створена проти нього, могла дати йому відчуття безпеки.
Хоч би в такому стані вибух отрути міг зашкодити і йому самому.
Але зараз у Гудо не було часу на роздуми.
Він стиснув зуби, і магія хлинула в його руки.
Бум!
У воді вибухнуло два кривавих квіти, миттєво замуивши воду.
Яд, що паралізує свідомість, швидко поширився від рук до тіла.
А руки Гудо, наче у маріонетки на шарнірах, раптом відділилися від тіла.
Коли в рані з’явилася кров, на них одразу почала рости нова шкіра.
Відокремивши руки, Гудо спробував звести до мінімуму зараження отрутою.
Але він був упевнений, що спеціальна шкіра Солу не мала шансів на порятунок.
Однак, налякавшись від болю, він з жахом побачив, що щупальця покрили його обличчя і тулуб! Величезні роти на присосках хижо посміхалися і, в той момент, як Гудо відкрив очі, впали йому в обличчя.
Чудовий біль проколов його тіло. За болем від розриву плоті пішло ще більше жахливе відчуття всмоктування.
Гудо почувався так, наче він був великим супом у дурні, який без жодної надії на опір витіснив усе.
« Неможливо!»
Гудо відчував, як і його окові яблука плавають, втягуючись у якесь дивне, вузьку та моторошне сірий простір.
А навколо нього були світлячки-осколки душ.
Їх нескладно по каналу, і час від часу канали стискалися.
Їхні тіла ставали все більш зв'язаними і фрагментованими.
Ще більше... Вигідними для перетравлення? « Як це бути з'їдженим?» — розгубився чоловік, що залишився на місці свідомості Гудо. — Але чому Сол в порядку і може мене вбити?
А зовні Сол, у вигляді монстра-осьмігу, повільно відпустив Гудо.
Той вже перетворився на труп. Хоч на його тіло і не було жодної рани, але було відчуття, що він ось-ось розсипається.
А сам Соул був у стані хаосу. Щоб швидко поглинути дух Гудо, він використав максимальну потужність.
Але біля Гудо було багато осколків душ, і в результаті, поглинаючи його душу, Сол був змушений одночасно поглинути та величезна кількість цих уламків.
Злоба всередині цих осколків була настільки густою, що майже матеріалізувалася!
Тому, коли Сол загордився на своєму місці, він теж почав чинити так багато зла.
Незліченні думки знову і знов проникли в його дух через пори. У цьому процесі навіть дробалися більші та цілі фрагменти.
Як желе, що проходить крізь рот стискається в горлі.
Водночас Сол бачив і фрагменти картини. Кожна картина була найвідчайдушним бажанням душі.
Але після підвищення ментальна сила Сола стала набагато щільнішою, і вона не загубилася.