Не дивно, але ця стара в’януча аура, яка походить від Каза, дуже ослабла.
Коли вчитель Каз по черзі відчитує цих непутних учнів, то Сол мимовільно з усмішкою похитав головою.
Коли сонце сіло, Каз та інші розпалили біля керми.
При його світлі Каз та інші учні, які поступово поверталися до нього, почали розбирати завали Вежі.
Соул теж був серед них. Він шукав перше сховище. Адже, окрім залишених там матеріалів, у саркофазі лежав ще й Хайден!
На щастя, хоч Вежа і впала, але в основному розвалилася її верхня частина. Все, що нижче десятого поверху, просто завалилося набік.
А поверхи нижче четвертого і зовсім не постраждали.
Однак більшість палацових і слуг не вижили.
Обручки вежі викликали ланцюгову реакцію магічних матеріалів. І хоч би якими звичайними вони були, для немагов вони представляли смертну небезпеку. Тому багатьох людей, яких викопували, уже не було впізнати.
Щоб врятувати якомога більше активів, які Горса вважав непотрібними, Каз разом з іншими учнями і слугами розбирав завали. І вони дійсно знайшли багато цінних речей.
Проте Сол помітив, що цього самого досить таємничого головного директора, який командував усіма палацами, тут не було.
Ні серед трупів, ні серед виживших.
« Невужелі і його забрав Горса?» — подумав Сол.
Наступного ранку Каз знову знайшов Сола.
— Ми майже все розібрали, — з гіркою усмішкою сказав він. — Майже всі предмети з кімнат, вище за дев’ятнадцятий поверх зникли. Напевно, їх забрав Горса. Хех, а я-то сподівався поглянути на його бібліотеку. Не доля, мабуть. А у тебе як?
Типовий поверх Східної вежі — це територія Сола. Ніхто не наважувався туди битись. Навіть Каз дуже непокоїв його.
— Після того як було зруйновано Вежі, бронзові ворота втратили свою силу. Частина матеріалів у першому сховищі не постраждала від бруду. Я відібрав трохи, решта залишу вам.
Каз не відмовився. Безвідповідний Господар Вежі втік, і якщо він хоче подбати про позосталих учнів, йому потрібно багато ресурсів.
- Друге сховище...
— Все, що зможеш забрати з другого сховища, забирай. Матеріали там досить небезпечні, навіть учні третього рангу не можуть їх використовувати просто так.
Сол був би і радий, та тільки рюкзака такого розміру у нього не було. Навіть сумка компресіона вміщала лише кілька кубічних метрів, а не ціле сховище.
— Трупи у другому сховищі згнили. І багато матеріалів зберігалися за допомогою Межслоя. Коли я прийшов туди, деякі з них передралися, так що частина була прогублена - із посмішкою описав він. - Я все ж забрав дещо, але багато залишилося. Залишу вам, наставник.
— Що ж, і на тому спасибі. Тащити все з собою теж небезпечно, - знову погодився Каз. Помовчавши, він запитав: « Соле, ти... Ти збираєшся йти?
— Так, — не заперечив Сол.
— Ты... Ти забрав із собою духів з Мегслоя?
Сол завмер. Він не очікував, що наставник Каз здогадається.
— Так, — відверто визнав він. — Вчитель Горса, мабуть, з самого початку планував піти після успіху експерименту, тому й говорив, що залишить Башню мені... В результаті, Башта впала. Але Горса все ж дав мені дещо дуже важливе. То там були уламки духів.
Каз відкрив рот. Здавалося, що йому було дуже цікаво, але він не почав розпитувати.
— Що ж, молодим і потрібно подорожувати. Коли я тут все розгріблю, то збираюся з тими, хто захоче піти зі мною, відправитися в герцогство Кема.
Сол здивувався. Він не очікував, що і Каз збирається йти.
— Ви не збираєтеся відновлювати тут Башню?
Каз з усмішкою махав рукою.
- Яке право буду будувати Башню? До того ж, це місце було виділене герцогством Кема Господаря вежі Горсе. Я не зможу його утримати.
- У герцогстві Кема є кілька малих магічних організацій. Я збираюся знайти відповідне місце і оселитися там. До речі, організація назву "Сад некромантів". Якщо будеш в Кема, заходь.
За словами наставника Каз, він вже не тільки заснував « Сад - ірраїстів», але й досягнув успіху.
Раптом біля поля зору Сола впорснула срібний метелик, і пролунав веселий дитячий голосок Панні.
— Братец Сол, Кори очолилась.
Соул спочатку завмер, а потім з радістю усміхнувся. Він попрощався з Казом.
— Наставник Каз, Корі прокинулася, я піду до неї.
— Иди, уходи! — Поспішно махнув рукою Каз.
Соул, йдучи слідом за Кошмарною метеликочкою, вистрибнув з того місця, де раніше був сад у велику яму. Не долетівши до дна, він підхопив чорну щупальця завтовшки з стегно.
Підбігши, він побачив, що найстарший учень Байрон теж тут.
Вони кивнули один одному, і Сол кинувся до Корі, закованої в метал.
- Корі, ти прокинулася?
Через металевий шолом голос Корі звучав глухо.
— Швидше, пророби мені кілька дірок, я задихаюся!
Якби не те, що Корі щойно позбулася радіаційного зараження і була ще слабкою, Сол б неодмінно підтримав її та запитав, де саме робити отвори.