Сором швидко підійшов до бронзових воріт і приклав їх праву руку.
Через мить він задумано повернувся. - Він пішов прямо з Вежі. Невже і впрямь нічого не взяв з собою.
— Пан? — Підійшов Мортон і тихо запитав: « Я помітив, що цей Господар Вежі...
Сол підняв голову. Він знав, про що хотів запитати Мортон. - Він підвищився до офіційного мага третього рівня.
На мить у кімнаті стало так тихо, ніби в ній нікого не було.
Соул теж задумався. « Якщо Горса так легко підвищився до третього рівня, то що він мав на увазі? І чому, знаючи, що з Юлою щось не так, він все одно наполягав на експерименті після воскресіння? Судячи з його вигляду, провал експерименту його зовсім не засмутився."
Озираючись назад, на магію Господаря Вежі і його надзвичайне самовладання, Сол не міг підозрювати, що Горса, мабуть, з усіх сил стримував своє підвищення.
Чому? Розгадавши одну загадку, він натрапив на нову.
Соул видихнув. Він зрозумів, що навіть ставши офіційним магом, не наблизився до розгадки таємниць Господаря Вежі.
Як і вчив його наставник, чим більше знань набуває маг, тим більше він усвідомлює своє невігластво.
І це не лише знання.
Він перестав ламати голову над загадковими діями Господаря і підійшов до Корі, яка все ще тихо лежала на саркофазі. — Продовжуємо, - твердо сказав він. — Зосередьтесь на експерименті!
Його слова вивели всіх з заціпеніння. Все відразу ж заклопотались.
Навіть Джеро виглядав дуже діяльним. Його око в глибині читається полегшення.
Коли Горса йшов, теплою, як сонячне світло, ментальна сила доторкнулася його.
Під цим теплом і приємним покривом Джеро відчув, що потрапив у крижану печеру. Його тіло і душа наче розривалися на частини, перебуваючи в двох крайнях.
На щастя, це відчуття швидко зникло і він зітхнув з полегшенням. Джеро був упевнений у тому, що якби не керував Солом, то помер би під дією Горси.
Він більше не смів будувати ніяких планів і намагався бути якомога більш корисним.
Байрон, як і всі інші, допомагав Солу рятувати Корі. Але, на відміну від колишнього спокою, він час від часу стискав зап'ястя і занурився в роздуми.
Минав час. На тілі Кори ставало дедалі товстіше. З тонкої оболонки, як папір, вона поступово перетворилася на повноцінну доспеху.
— Ну як? — Байрон, витерів піт з лоба, підійшов до Солу.
— Якщо перелита кров не викличе відторгнення, то Корі цього разу може викарабкатися.
— Не викличе, — впевнено сказав Байрон. — Я багато разів проводив експерименти з переливанню крові.
Хоч і невідомо, на кого він їх проводив — чи то на собі, чи в чомусь іншому — але його впевненість у тому, що він був упевнений.
— Ладно. Тоді нам потрібно якомога швидше йти... — Соул уже збирався переносити всіх у підземну лабораторію, але тут побачив, як зі стін почала осідати штукатурка.
Побачивши, що це були ті самі тіні, якими Горса зачепив стіни.
Тіні підстрибнули і повернулися до ніг своїх господарів.
Тільки тоді всі зрозуміли, що коли вони втратили тіней, то відчували якусь порожнечу. А тепер, коли тінь повернулась, вона немов знову знайшла ґрунт під ногами.
— А... А моя? — Джеро дивувався на свої ноги.
Тільки що натовп чорних точок зібралася під ногами у всіх, але тільки його тінь не повернулася. Він підбіг до стіни, покропив рукою по знову з'явлених тріщинах, намагаючись знайти свою пропавлу тінь.
- А моя де? - Не знайшовши нічого, Джеро розгубився і запитав у всіх, але побачив, що всі дивляться на нього з якимось жахом.
Він повільно перевернув погляд і біля величезного електромагнітного приладу побачив розгубленого на підлозі... себе!
« Я відділився від тіла? » — сказав Джеро, зрозумівши, що його тіло напівпрозоре.
Він не раз виконував завдання з учнями, які спеціалізувалися на елементі темряви. Це було вперше, але він швидко заспокоївся.
« Якщо ви випадково відірвалися від тіла, вам потрібно максимально стабілізувати ментальну силу і відчути терезидику на тілі та якомога швидше повернутися до резонансу». Він згадував інформацію, яку отримав раніше і повільно пішов до свого тіла.
Але, йдучи, він раптом помітив, що його погляд стає все нижчим.
« Я... Я став нижчим?» - він хотів опустити голову, але боявся. Але не опустивши, він не міг зрозуміти, що з ним відбувається.
Соул дивився, як душа Джеро з ніг поступово розсипається в порох, немов сніг, що спускається з даху взимку.
Коли вся його душа розвіялася, то німецький тремтячим голосом запитав: « Він... Як він міг так?.
А, склавши руки на грудях, з презирством подивилася. - Що він накоїв, той Господар Вежі, звичайно, знав. Залишивши його живим, він допомагав господарю. Тепер, коли це завдання було виконано, можна і померти.