Каз явно вагався, але не встиг він прийняти рішення, як з тіла Горси раптом вирвав крик ...
- Убий мене... Вбий мене...
— Уже очнилась? Горса дістав із-під плаща темну тінь, всередині якої звивалися ще темніші речі.
— Ти поглинула стільки злої волі, тепер брудна стала ще сильнішою, - насупився Горса.
Моніка, випроставшись і дбала про початок: « Пане Вежа! Хіба не заразилися?
— Заразився. Інакше б не було стільки проблем через бунт у Мегсло... але спадщина Сяючих вміє справлятися зі брудною. Я вже повернув її Юлі, так що тепер їй ще гірше.
Коли вони розмовляли, Юли вигукували: « Убий мене» — звучали фоном і ставали дедалі пронизливішими.
Каз не витримав. Він був родом з герцогства Кема і знав живу Юлу. Побачивши, що експеримент воскресіння провалився, а Горса підріс до третього рівня, він спробував переконати його: « Будь ласка! » Може, ви відпустите Юлу... Вона так страждає.
Горса посміхнувся. Вигин його губ був точ-всього як тоді, коли він був у бинтах.
- Відпусти її можна. Але тільки коли експеримент воскресіння закінчиться. Тоді я особисто, швидко і безболісно, вб'ю її.
Каз здригнувся. Йому здалося, що він видихає крижане повітря.
Моніка поспішно дёрнула Каза за мантію, щоб той не говорив зайвого.
Каз прийшов у себе і повільно опустив голову.
— Ладно, піду подивлюся, як там Сол... — Горас, очевидно, не хотів продовжувати розмову і сховав душу Юли під плащ.
Не встиг він договорити, як на Байшні, починаючи з двадцятого поверху, пішли тріщини. Вони тягнулися до першого поверху, а потім йшли під землю.
Уся висока вежа почала сильно трястися. Зсередини знову донеслися кілька переляканих криків.
Вежа руйнується? Але в цю саму мить з тріщин, що пронизували зовнішні стіни, раптом висунулися тонкі білі руки.
Вони одні - обнімаючи Байшню, не даючи їй розвалитися, інші — впираючись у землю і підтримували її.
Кілька сотень дрібних білих рук мерців тримали Башню, не даючи їй впасти.
Горса різко повернувся до Казу та Моніки і, на диво, майже втратив самовладання, вигукнув: « Ви подивіться! А ще кажуть, залишити йому Башню! Він же скоро все моє добро розтягне!
У цей момент Горса звітно зрозумів: слідом за ротами і очима, останні в Межслові руки теж змінили прапор!
Час повертає назад, до того моменту, коли Горса все ще підвищив свій рівень.
Соул першим послав Малюку Водоросль готувати все необхідне для формули Корі матеріали — те, що всі вони були в наявності, і тому наставник Горса відправив його на двадцятий поверх.
А сам Соул швидко накреслити коло Ментальної платформи.
На 20-ий поверх можна було потрапити лише через бронзові ворота, а решта людей, які могли сюди проникнути, були або в момент смерті, або билися, так що їм було не до цього.
Для порятунку Корі Солу потрібно було поспішати, але з декількома помічниками ефективність зросла б у декілька разів.
Тому, переконавшись, що Корі ще протримається, він відразу почав звертатися до помічників.
Чотири свідомості були витягнуті Солом з щоденника.
А судини? По правді кажучи, на двадцятому поверсі їх було багато.
І навіть краще, ніж ті трупи у другому сховищі.
Сол діяв швидко. Всього через три хвилини в кімнаті вже метушилися чотири фігури.
Приготування зелень, підготовка кола, допомога, охорона...
Не було тут тільки Агу.
Він найкраще знав Башню і був відправлений Солом за матеріалами.
Щойно в Башнші стався бунт у Мегсло, і невідомо, наскільки все було пошкоджено.
І те, що сталося з духами в Межслоі, також було невідоме.
Щоб Агу зміг повернутися, бронзові ворота залишили відкритими.
Герман стояв на варті у пандус, не пуська чужих.
Бунт у Мегслої на першому і двадцятому поверхах забрав життя багатьох учнів, але більшість з них були під контролем та відправлені на споживання рукам-лапше.
Невелика частина учнів, які слухняно сховалися у своїх кімнатах, здебільшого вижили.
Але більшість учнів магів не були такими слухняними.
Вони звикли до небезпек, і мало хто вирішив сховатися від заколоту в Башнші.
І ця група, повна авантюрізму, стала другою хвилею жертв бунту.
Але серед них були й ті, кому пощастило вижити.
І їх авантюрізм від цього тільки зріс.
Два-три людини, виявивши, що небезпека минала, пішли за відступливими руками і дісталися до двадцятого поверху.
На чолі їх був досвідчений учень третього рангу. Він вже був на двадцятому поверсі, але одного дня його залякали бронзові ворота.
Цього разу він побачив, що руки більше не хапають людей, і сміливо пішов за ними знову на двадцятому поверсі.
Прибувши сюди, він побачив, що бронзові ворота відчинені.
А біля входу стояла жінка з безстрашним обличчям.
— Назад. Вам тут не місце.
Хоч вони намагалися рухатися таємно, жінка у бронзових врат відразу помітила їх.
Учень третього розділу не хотів так просто йти. Він не міг визначити її силу, але був впевнений, що вона не офіційний маг. Тому, витримуючи її погляд, він крокнув вперед.