Коли він побачив попередження про смерть у щоденнику, то вже не так боявся.
Він підняв голову і подивився на Башню за спиною Горси.
Слідом за ротами на стінах з'явилися і очі.
Як і ті, що давно не бачили свободи, вони прищурилися до довгожданого сонця.
Але насправді їхні погляди були підступними і поганими. Вони із задоволенням спостерігали за смертельною гонитвою в Башне.
А стони і крики зсередини були для духів мща приємним акомпанементом.
Але коли очі вже приготувалися до інших страждань, вони раптом відчули знайомі ментальні коливання зовні.
Очі повільно розширилися, і їх зіниці поповзли вниз, до землі.
А потім різко збільшилися, майже заповни все очне яблуко! Як це, здається, вони побачили поза межами вежі самого диявола?
У цей момент Сол ширяв у найбільш пошкодженої ділянки стіни, піднявши голову і дивлячись на виходців на прогулянку очі та роти.
Сол, наступної секунди після попередження щоденника відділив душу від тіла! Так, на очах кількох наставників і майже мутувальника від нечистого Господаря Вежі, він так наглухнув відділив душу!
Але у нього не було вибору.
Побачивши руки, роти й очі з нашого банку, він зрозумів, що саме ці духи в Межслої є наслідком бунту у Башнші та кризі Горси.
Вони, схоже, були тісно пов'язані з Горсою. Вони не хотіли впадати у божевілля, як це відбивалося на його здоров’ї.
Рівновага, яка до цього часу трималася, була порушена.
Анзе вже збирався напасти на Господаря Вежі, який був абсолютно беззахисний.
Як кит, викинутий на берег. Хоч він і був грозою морів, зараз його обречено! Але Сол був зовсім не таким смачним восьминогом. Він був морським монстром, який міг викликати бурю! — Бунт у Мегслоі - це ваші руки?
Очі моргнули, повні невинності. На тлі темної стіни вони були схожі на маленькі білі квіти.
Рти, які до цього ревіли, відразу замовкли, перетворившись на літеру « О ». Потім, немов сон, до них повернувся розум і вони почали тихо благати.
✔ Це не ми! ♫ Ми не винні! Навіть очі поступово почали тусхнути, ніби хотіли непомітно піти з ротами.
— Стійте! — Тут же зупинив їх Сол. — Я не хочу, щоб ви повернулися, а щоб Вежа заспокоїлась.
Його погляд ковзнув по всіх ротах і очах. - Ви можете затягнути назад ці бісові руки-лапшу і зав'язати двері?
✔Чортови... локшина... "Первимі відреагували очі". Вони моргнули і зі свистом зникли. Зовсім інша швидкість порівняно з тим, як вони намагалися повільно розчинитися, поки говорили роти!
— Да... гх! - Сол хотів дати ще пару вказівок, але його дух проколола гострий біль.
Він поспішно подивився вниз.
Це Гудо, вирвавшись з ілюзії Кошмарної метелики, першим помітив, що з його тілом щось не так і відразу ж атакував його.
Якби не Малюка Водоросль, яка взяла на себе більшість удару, Сол був би знову серйозно поранений! Часу не було. Залишивши лише коротке "Бистре!", він поспішив повернутися в своє тіло.
Потім він разом з Малою Водослю відкотився, ухиляючись від другої атаки Гудо.
« Брате Сол, — відразу ж почувся голос Панні. — Пробачте мені, я більше не можу цього робити.
Панні, щоб допомогти Солу зупинити Гудо, вже виходила весь Інкристал, який він їй дав. Але новонароджений Кошмарний метелик міг зробити лише це. Далі їй потрібно було часу і досвіду.
— Дякую, Панні. Ти і так чудово справилася, — Сол знав, як сильно вона намагалася.
Гудо був розлючений. Невідомо, що він побачив у ілюзії Панні, але зараз він виміщував усю свою злість на Солі.
Одного разу прокинувшись, Гудо дістав кілька скляних пляшечок. У кожній був газ різної кольору.
Відразу було видно, що це його отрута.
Соул відразу ж відстрибнув назад.
У повітрі мала дитина Водоросль пірнула в будиночку садівника і, зтиснувшись, затягла Солу на дах.
Гудо, тримаючи в руках кілька пляшечок з отрутою, кинувся надвір.
Поки Гудо вже майже дістався пляшки, чорні нитки-чорниці Анзе долетіли до Горси. Але, майже торкавшись чорних бинтів, вони зашивали і від них пішов дим, немов вони потрапили на розгартовану сковороду.
Черв’яки відразу посипалися на землю в конвульсіях.
- Справді, перший рівень вбивства другого, все-таки мало, насупився Анзе.
Рам теж хотів кинутися в атаку, але Горса, хоч і рвався від болю, все ще міг точно відображати його удари та контратакувати.
Рам також отримав глибокі рани.
Його груди дуже зітхали. - Чому він ніяк не мутує? Так і я скоро не витримую!
Горса був як канатохідець. Здавалося, він ось-ось впаде, але ніяк не падав.
- Тоді... — Анзе не договорил. Його погляд раптом змінився, і він, потягнувши за собою Рама, відскочив на три кроки назад. — Ні, його стан поліпшується!