Тоді його ментальна сила була ще слабка, і на нього було легко вплинути. Зараз же його ментальна сила перевершувала силу звичайного мага першого рівня, і так просто з розуму він би не зійшов.
Але його постійно переслідувало почуття роздратування. Йому здавалося, що він чує, як тече кров в його жилах.
Але ж тепер він був у вигляді духа, звідки в нього кров?
Соул змусив рибу-саблею різко побіжно і заткнувся її головою в тіло Байрона.
Обережно, з хвилями, які відчували тільки вони вдвох, він передав:
- Старший ученик, не рухайся. Я тебе штовхатиму.
Байрон на мить дихнувся, але швидко подав зростаюче роздратування.
Він стримався, щоб нічого не сказати, тільки з зусиллями кивнув.
« Найстарший ученик Байрон і впрямь на межі зриву!» — серце Сола закололо. "Дневник мовчить, бо якщо Байрон зірється я зможу піти, а він - ні!"
Те, що очі спочатку не торкалися старшого учня Байрона, не обов’язково означало, ніби вони його не помітили.
Вони також можуть чекати, поки він відновиться.
Адже незрілі плоди зазвичай гіркі.
Коли Сол подумав про це, то відразу прискорився і почав менше витрачати сили старшого учня Байрона.
Якщо людина триматиметься якнайрухоміше і повністю контролює свій дух, то зможе протриматися до виходу.
Але, вчинивши так, Сол, очевидно, видав той факт, що розгадав пастку очей.
Коли очі розширилися, майже осязане відчуття почало обливатися на Сола і Байрона!
Раз так, Сол більше не прикидався. Він відразу ж оточив себе "Духовим доспехом" і неприємне відчуття тут же послабило!
Водночас старший учень Байрон також отримав великий полегшення від ментального щита.
Більше того, Сол з усіх сил поплив вперед.
Без тиску пристойних поглядів він рухався набагато швидше.
Ось тільки застосування магії було як постріл з гармати. Воно відразу привернуло увагу всіх очей.
Соул відразу відчув, як його ментальна сила почала швидко виснажуватись.
На щастя, її у нього було достатньо.
Шлях, який мав зайняти десять хвилин, був скорочений до п'яти. Координати, які Сол залишив при вході були вже близько.
Очі, очевидно також зрозуміли, що вони ось-ось втечуть.
Кілька з них моргнули і раптом вистрілили чорними променями!
Вихід вже був близько, і інші очі теж почали кліпати.
Солу залишалось тільки нестися вперед, знову збільшуючи віддачу ментальні сили.
Бум!
Кілька чорних променів вдарили по « Доспеху ». Заклинання прожило лише три-п'ять секунд і з гуркотом розлетілися на шматки!
Але, на щастя, в цю саму мить Сол, схопивши у охапку Байрона-кутка, вирвався через позначений вихід!
У той момент, як він вирвався з Мегслоя, Солу здалося, що в нього потрапив чорний промінь.
Дивно, але він не відчув ні болю, ані дискомфорту.
Повернувшись у другу сховищу, Сол відразу повернувся в своє тіло.
Потім він встав, щоб подивитися на старого учня Байрона, який вибрався раніше.
Але, сівши, він застиг на місці.
Це... це все ще друге сховище?
Довкола були руїни.
Якби він не лежав у тіні від кута стіни, то, відкривши очі, відразу б побачив сонячне світло, що падає на підлогу.
« Що сталося? Я що, кліпнув і Вежа магів впала? "
- Малюк Водоросль!
Соул відразу покликав Пожираюче душі болото всередині себе, але у відповідь не з’явилася жодна чорна щупальця.
— Панни?
І срібного метелика, що пурхав на периферії зору, теж не було.
Обличчя Сола на три десятих затьмарило, але потім знову розголосилося.
« Ілюзія? Гіпноз?"
Він зробив кілька кроків вперед і висунув руку на сонце.
Здавалося, він відчував тепло, а може, і ні.
« Чи це через той останній чорний промінь? » — подумав Сол.
Чорний промінь, випущений з ока, не завдав йому жодної шкоди. Але оскільки вже це був їх останній козир, щоб зупинити його і старшого учня Байрона, він не міг бути абсолютно непотрібним.
А тим часом осколків духовості, якщо вони не наносили енергетичного урону, то напевно були ментальними.
« Вартим уваги є те, що цей сценарій має досить цікаву назву. Кошти духів, що живуть в Межлоі Вежі магів створили ілюзію її руйнування.
Хоч він, можливо, і потрапив в ілюзії, Сол не дуже турбувався. Головне зараз - знайти в ній голиш і, вдаривши по слабкому місці, зруйнувати її ядро.
Або можна було просто піти напролом.
Соул вийшов на сонце і обернувся, щоб подивитися на Башню.
Всі поверхи вище першого зникли. Більшість стелі першого поверху Східної вежі також не було.
Тільки в тому місці, де він щойно лежав, була тінь, яка загортала йому вид наверх.
« Я був настільки чистий. Навіть якщо скласти всі уламки на землі, вийде від сили ще один поверх. Куди ж це все інше?
Хоч все навколо і мало бути ілюзіями, але знайти в ній логіку - це також спосіб знайти вихід. Тому Сол уважно оглядав околиці, намагаючись відновити картину того, як Башта дійшла до такого стану.