Але Хэйвуд не перевірив, чи це Солом зілля. Він вирішив вивчити його пізніше.
Якщо йому вдасться розгадати формулу, він зірве велику страву.
Зрозуміло, що Сол не турбувався. У цьому зілля його душавна сила служила свого роду каталізатором.
Як Хайвуд міг розгадати формулу, якої не мав навіть у нього самого?
Завернувши угоду, вони розійшлися, кожен зі своїм трофеєм.
Коли Сол повернувся у другу сховищу, він наносив захисне коло і наказав Малому Водорості охороняти його тіло.
Потім, не вагаючись, він в останній раз згорнувся з щоденником і, відлучившись від тіла, вислизнув з нього.
Щойно Сол перейшов у стан духу, як риба-сабля, до цього спокійно лежачи праворуч від нього, раптом вислизла в повітря і почала плавати, немов у воді.
Соул спочатку повернув собі вигляд свого тіла, щоб, коли він знайде того живого чоловіка, той його впізнав.
Згідно з інформацією, отриманою від ротів-духів мсті, жива людина, що сховалася у свічному каналі, ймовірно, була Байроном.
А старший учень не знав його початкового вигляду.
Сол витягнув руку. Його духовна рука, безпричинно змінюючи форму, витягнулася на два з більше метра і, схопивши рибу-саблю, привезла її назад.
Потім Соул беззвучно зітхнув і всім своїм духом пірнув в рибу!
Риба, що плавала безцільно, раптом опустила свою ціль прямо в підлогу.
Ця риба, яку можна було доторкнутися руками, з легкістю пройшла через міцну стіну і опинилася в просторі, сповненому очей.
На відміну від минулих випадків, коли Сол відразу ж отримав опіки, на цей раз його дух був захований всередині риби.
І відчув запах смаженої риби.
Хоч він і не бачив, але смутно відчував, як риба шкіра, в яку він був загорнутий, повільно жовтіє та облякується.
Але це було ніщо в порівнянні з тим, коли його дух безпосередньо стикався із очима.
« Тепер потрібно знайти того, хто тут ховається».
Соул висунув назовні свою ментальну силу і, скануючи простір, уважно стежив за очима зовні.
Сріблиста, з ледь підпалию шкірою риба-сабля плавала в напівмаркаті, а її очі по боках голови постійно оберталися.
Хоча вона нічого не бачила.
Безчислені очі навколо були напівприкриті, наче їх власники, виснажені від втоми, занурилися в хаос.
Очі не звертали уваги на рибу внизу. Здавалося, вона їм була зовсім нецікава.
Іноді якесь око, відчувши ментальні коливання риби, на третину прокидався і повертав зіниці. Але, виявивши, що це лише риба з плаву, вона відразу впадала у цікавість.
Тут не було відчуття часу, і Солу доводилось думати про те, щоб приблизно розуміти, скільки він вже тут.
Здалека не було жодного відгуку, і Солу залишалося тільки безцільно плавати по Меглою.
Минуло близько півгодини. І ось, в черговий раз розіслав свою ментальну силу, Сол нарешті натрапив на дивне створіння.
Судячи з контурів, це був... Маленька дитина з пропорцією три до одного.
Але Сол відчував від нього вібрацію живої людини.
Він негайно направив рибу-саблю до нього.
Підпливши, Сол ще чіткіше відчув, що з виглядом цієї людини щось не так.
Його тіло було схоже на роздулий хліб. Хоч контури і нагадували людській дитині, але ні очей, ні рота, ані інших органів на ній не було.
Наче людину покрили шаром піни.
І на цьому п'єсі Сол не відчув знайомих ментальних коливань.
« Невпізнали це не старший учень Байрон?» — захмурився він подумки.
Він змусив рибу облетіти навколо нього. Цей ніяк не реагував, наче був просто коком тіла, який ще дихав.
« Якщо це дійсно не старший учень, то мій обмін був трохи неприємним» — з тривогою подумав Сол. Якщо він і цього разу нікого не знайде, то навіть якщо зможе продовжити сонний патруль, шанси знайти людину будуть дуже малі.
Зрештою, чим довше дух пропадає, тим менше надії знайти його.
« Ейх» — несвідомо зітхнув Сол.
І тут цей маленький чорний чоловічок шевнувся. На тому місці, де мала бути шия, тріснула маленька щілина і обнажила молоде тіло.
— Сол?
Почувши цей невідомий голос, але знайомий інтонацію, риба-сабля вся роздулася.
- Старший учень Байрон, це ви? — Соул одразу ж передав свій голос за допомогою ментальнії сили.
- Це я... Що ти робиш у такому небезпечному місці? — У голосі Байрона чувся і подив, і радість.
Нарешті він його знайшов.
Напруження, яке так довго тримала Сола, нарешті спало.
- Я зрозумів, що з тобою щось сталося, але не знайшов ніяких слідів розпаду твого духу, тому і припустив, ніби ти можеш бути живим, - риба-сабля плавала навколо маленького чорного чоловічка, поки Сол думав, як його звідси витягнути. - Старший ученик, як ти сюди потрапив? І хто на тебе напав?
Тріщина на тілі Байрона без вагання вивергала правду.
- Це була пані Юла! До речі, ти ж не приймав зілля із сірої речовини?
— Юла, значить... Я бачив напис, який ти залишив на перехресті. Тому, хоч і приготував зілля, але приймати не став.