Мало того, що людина, яку вона, здавалося, повністю контролювала, піднявся з землі без єдиної подряпини, так ще й все навколо змінилося.
Круглий зал перетворився на кам'яну платформу, що ширяє в пустоті.
А навколо платформи є темрява, всіяна зірками.
Зірки мерехтіли, і здавалося, ніби хтось спостерігає за нею.
Під цими джулками, зірними поглядами Конша тремтіла всім тілом.
Вона не знала, як тут зачепилася. Сила, яка панувала в цьому місці була страшнішою, ніж навіть у ельфійському просторі свідомості!
Конша думала, що її духовне тіло відразу розпадається.
Але ні. Воно було стабільним, як ніколи раніше!
Вона вже давно не відчувала такого спокою і миру.
- Так ти повинна мене дізнатися.
Побачивши переляканий погляд Конші, Сол змусив м’язи свого обличчя прийти в рух.
Через кілька секунд він прийняв знайомий їй образ.
Тільки тепер той самий хлопець був на голову вище її.
— Сол?
Коли Конші побачила знайоме обличчя, то трохи вщухнув страх і в ній прокинулася спрага життя.
Вона спробувала використати силу Короля ельфів, щоб вирватися з щупалець, але виявила, що прекрасної голови поруч немає.
Голова, з якою у неї вже був зв'язок, не пішла за нею в цей дивний і жахливий простір.
Але вона не зневірилася і таємно звернулася до неї ментальним покликом.
Нарешті, навколо її тіла почали з'являтися мерехтливі чорні плями, ніби хтось невидимим олівцем зафарбовував повітря.
Але не встигла Конша радіти, як побачила, що ці чорні плями різко піднімаються вгору, ніби їх щось притягувало.
Вона простежила за ними поглядом і побачила, що над її головою ширяє величезна книга в товстому переплетенні.
Книга була розкрита, її довжина досягала десятків метрів, а ширина - не менше десяти.
Вона ніколи в житті не бачила такої великої книжки.
Але її вразив не розмір. По-справжньому Коншу шокувало те, що ця книга поглинала ментальну силу короля ельфів, яку вона з такою працею прикликала.
І що ще гірше, всього через кілька секунд бачення на книгу вона відчула, що і її власну ментальну силу починає затягувати.
Вона поспішно відвела погляд і недовірливо подивилася на Сола:
- Хто ти, чорт забирай?
Вона більше не сміла дивитися наверх і навіть вагалася запитати у Сола, що це за істота ширяє над ними.
— Пам'ятаєш, коли я вбив Сіда, ти запитала мене, чому він пішов на такий ризик, щоб впоратися зі мною?
Очі Конші розширилися.
- Так, значить...
Вона не наважилася вимовити назву того, що Висіло зверху. Вона вже відчувала жахливий жах.
Але якщо у Сола був такий страшний козир, чому він дозволив їй ранити себе?
Якби він відразу виявив цю річ, навіть стародавнє пожвавлене душі болото не сміло б лугнути.
І як учень мага взагалі міг мати таку жахливу силу?
Конша, звичайно, не знала, що сила щоденника, якою міг користуватися Сол, була обмежена. Тільки на його Свідомому полі бою можна було відчути всю могутність щоденника. Але ця сила була придатна тільки для залякування і не підкорялась Солу.
Подібно до тих золотих сторінок, які гарні, але не мають жодної вартості.
Проте це було дуже доречно для залякування ворогів.
Без сили голови Короля ельфів Конша не була Солу противником. Навіть звичайні учні третього рангу не могли з ним впоратися, без слів вже про Конша, яка, заради зміни Локатора, так і залишилася на другому.
І Конша це розуміла.
Її ноги підкошувалися, і вона тримала щупальцями безсило опустилася на підлогу.
- Отже, поки я намагалася довести тебе до зриву, ти весь цей час готувався затягнути мене в це жахливе місце. Хех, не дивно, що ти так сильно стискував зуби і не відкривав рота.
Вона виглядала розгубленою.
— А я, щоб дочекатися твого зриву, базікала без умолку. Напевно, ти з радістю наді мною сміявся.
« Це так часто призводить до смерті через те, що люди говорять про це» — неемоційно подумав Сол.
Хоча Конша, звичайно, базікала, щоб спровокувати вібрації його духовного тіла і довести до зриву.
Соул не збирався давати їй шанс на реванш. Він знав, що ця жінка, хоч і виглядала переможеною, все ще не здавалася. Її ментальна сила була активна... Вона все ще шукала спосіб втекти.
— Конша! - гукнув її Сол, змушуючи підняти на нього погляд.
Потім він витягнув руку, і перед нею з'явилося ртутне дзеркало у повний ріст.
- Так, як ти виглядаєш.
Дзеркало чітко віддзеркалювало душу Конші. Її серце було не більше вісімнадцяти-дев'ята років - найщасливіший розквіт молодості і краси.
Конша, дивлячись на себе в дзеркало, повільно відкрила рот.
Вона була недовірливою і не могла вільно прослизнути рукою.
На відміну від того, як вона торкалася обличчя короля ельфів, зараз її пальці рухалися обережно, злегка тремтячи, ніби вона боялася занадто сильно натиснути і зруйнувати це крихке відображення.
Тепер вона вже не думала ні про втечу, ані про реванше, нї про те, щоб здатися і вичекати зручний момент ...
Вона хотіла тільки дивитися на себе в дзеркало, на ту себе, яку Горса так безжалісно сер.