Магії, яку могли зберігати судини-свідомості, були ще менші. Всі вони з непроникними обличчя втекли за Солом.
І, втікаючи, Марк спеціально попередив Сола, щоб той тут не використовував ментальну силу.
Соул зрозумів, що мав на увазі Марко.
Він лише перевірив, скільки енергії вібрація на Марку.
Ця маленька вібрація не вщухала з часом, а продовжувала підтримувати свою початкову частоту.
На даний момент це не завадило Солу використовувати чаклунство, але якщо вібрація посилиться і довго не буде відновлюватися, то Соул рано чи пізно втратить свої головні козири — « духовну риболовлю» та ментальну платформу.
Вони бігли довго, майже годину, і тільки на порожній полі не зупинилися відпочити.
Навіть з трансформованими тілами два учні третього рангу втомилися і важко дихали.
А судини-свідомості були спокійні. Вони бігали на енергію, а не на легких.
Ось тільки, багато бігаючи вони також використовували магічні кристали.
— Старший ученик Марк, коли ви стали третім? Ще не привітав, - відпочинком випростався і запитав Сол.
- Тут немає нічого, що привітати. Проведемо десять-п'ятнадцять днів в Ельфійській долині, і ти також значно просунешся - подивився на нього Марк, його обличчя все ще було оживлене.
Соул визнав, що після того, як він щойно пережив втрату ваги, то виявив у новому світі концентрацію елементарних частинок була жахливо висока і надзвичайно активною.
Навіть якщо він не медитував, ті елементарні частинки одна за одною стрибали в його тіло.
За цей час бігу він відчув, що його магічна сила трохи зросла.
Але Сол вірив, що за всі дари рано чи пізно доведеться платити. Такий легкий спосіб підвищення рівня точно танув у собі величезні приховані небезпеки.
Коли Марк зупинився на полі, куди безпосередньо падав сонячне світло, то з деяким здивуванням запитав:
- Ми відірвалися від ворога? У цьому місці не занадто ми помітні?
— Це наша безпечна зона, — похитав головою і посміхнувся Марк. — Тільки в такому відкритому місці тебе ніхто несподівано не поплескає по плечу.
Соул почав оглядати цю маленьку поляну діаметром менше 5 метрів.
— Не думай рубати дерева, щоб штучно створити поляну. Те, що ти зрубаєш, може не деревом, нагадав йому Марко.
Соул з подивом обернувся. У нього дійсно була така думка.
— Ти хочеш сказати, що все те, чого я бачу в Ельфійській долині - це ілюзія?
— Ні, не ілюзія. Ті рослини, і навіть трава, по якій ти ступаєш, можуть бути сплячими ельфами.
— А? — З подивом опустив голову Сол. Піднявши ногу, він побачив під нею зламану гілку.
Ельфи, так дёшево стоять?
— Невеликі, випадкові пошкодження під час руху - не страшно. Крім того, місцеві рослини дотримуються законів природи: ростуть, старіють і гниють. Але якщо ти будеш сильно шуміти, то розбудиш їх. Бачиш, коли я розчищав дорогу, я ніколи не рубав мечем дерева і ліани, що перешкоджали шлях, чи не так?
« Це те, що» - Сол присів і обережно підняв зламану їм гілку.
Слом на гілці був такий самий, як і у звичайній. У центрі колір був свіжим, а на краю він поступово темнів і старішав, перетворюючись у кору.
Не побачивши нічого незвичайного на гілці, він обережно з’ясовував.
Він повільно встав, підійшов до краю поляни і простягнув руку до величезного дерева, яке можна було обхопити тільки вдвох.
- Обережно! - Нагадав йому Марк ззаду.
Але Сол не міг у всьому слухати лише Марка. Він повинен був на власні очі та почуття дослідити цей новий світ.
Інакше його будуть водити за ніс.
Марко, очевидно, також розумів побоювання Сола.
Сол поклав руку на стовбур і знову оглянув текстуру дерева та гілки.
І знову нічого не виявив.
Але Марк не став би його так незграбно грати.
Це ж була Ельфійська долина, місце, звідки, по чутках, не повертаються.
— Старший ученик Марк, — рука Сола все ще лежала на стовбурі, він обернувся і запитав Марка: « Якщо ми зараз в безпеці, то не міг би ти мені розповісти...
Слова Сола обірвалися на півслові, тому що він раптом відчув, як груба кора під його рукою перетворилася на м'яку і ніжну шкіру.
Ця зміна була такою короткою, що перед тим як Сол повернувся, він знову став твердим стовбуром.
Сол різко відірвав руку. Кончики його пальців все ще пам'ятали тепло і м'якість тієї шкіри.
Його серце шалено закололося, і він відступив на два кроки.
— Відчув, да? — Марк не збирався над ним сміятися. Коли він сам сюди потрапив, то не був кращим за Сола.
— Іноді я й сам сумніваюся, чи не доб'юся. Ці великі дерева, ці квіти і трава, ті ліани, чи не є вони насправді ельфами в різних позах? Може, вони просто закрили очі. А коли відкриють, то побачать нас, що вторглися в долину.
У голосі Марка чувся легкий страх.
Очевидно, довгий перебування в цьому місці теж тримав його у напруженні.