На середню тривалість життя магів впливала не природна старість, а непевність завтра і нещасні випадки.
Як сказав учитель Каза, він, здається, дійсно вважав себе старим.
У цей момент дивні тихі звуки за воротами припинилися, але наставник Каз як і раніше стояв зовні, ніби чогось чекав.
Серце Сола тремтіло. Можливо, наставник Каз чекав, поки ті маленькі істоти розійдуться.
Провівши ще три хвилини на місці, наставник Каз нарешті увійшов до бронзових воріт разом з Солом.
Коли вони перейшли поріг, температура різко впала на десяток градусів.
У Башні магів і так завжди було прохолодно. Температура була не вище десяти градусів за Цельсієм.
Але вчителі та учні були набагато стійкішими від звичайних людей, тому не відчували холоду і навіть не проковтнулися.
Проте коли температура впала нижче нуля, то Солу було холодно і вдягало лише довгу сорочку.
Але його шкіра відразу почала злегка нагріватися, а сама себе відштовхувала зовнішній холод.
Невдовзі Сол вже не відчував жодного дискомфорту.
Ідучи, він подивився на свої природні хиталися руки.
« Моя шкіра може легко проводити ментальну і магічну силу. Вона відчула, що я хочу зігрітися і тому почала сама нагріватися?"
Другий пожираючий духовний матеріал, безсумнівно, був набагато сильнішим за першу «пластикову кістки»!
Пристосувавши до низької температури, Сол нарешті підняв голову і оглянув лабораторію.
І відразу ж він трохи здивувався, виявивши, що це була величезна кругла кімната.
Ціле, не розділене на частини, простір.
Крім невеличкої ділянки з пандусом і бронзовими воротами, ця лабораторія зайняла всю площу двадцятого поверху.
У цій лабораторії було найбільше не різних матеріалів, а холодних кам'яних саркофагів.
Ці саркофаги, як і трупи на другому складі, були розставлені рядами. Відстань між кожним саркофагом була в один метр.
Деякі з них були щільно закриті кришками; деякі дахи мали трохи зсувів, залишаючи щілину; а у деяких кришки і зовсім стояли, прикріплені до саркофагу, так що їх вміст було повністю відкрито.
Це було не схоже на лабораторію, швидше, на морг.
Сол йшов за наставником Казом. Їхні кроки були тихими, ніби вони боялися потревожити сплячі тут душі.
Але Сол дуже сумнівався, що в тих, хто тут спав, взагалі були душі.
Тому що, коли він проходив повз першого напіввідкритого саркофага і заглянув всередину, він побачив дуже звичайну ляльку-маріонетку для перевірки таланту до ментальній сили.
Ця лялька була такою ж, як і ті, що були в лабораторії наставника Каза і які ліпив наставник Рам. Невідомо, чим вона заслужила право лежати тут.
З цікавості, проходячи повз цього напіввідкритого саркофага, Сол трохи нахилився вперед.
І він відразу ж побачив, як лялька, яка до цього спокійно лежала в саркофазі, несподівано повернулася на 30 градусів.
У шиї ляльки не було шарнірів, тому вона повернулася всім тілом. Інше плече злегка піднялося без жодної опори пари в повітрі.
Коли погляд Сола ковзнув по порожніх очницях ляльки, він знову почув знайомий крик про допомогу. Але цього разу він не відчув ні запаморочення, ані будь-якого ментального тиску.
Щоденник як і раніше повільно ширяв в його духовному тілі. Він навіть не розкрився, щоб вимовити повагу кукле.
Коли Сол йшов далі, лялька продовжувала повертатися.
Її « очі» весь час дивилися на Сола, але більше вона нічого не могла зробити. Сола навіть на мить зупинитися.
Можливо тому, що він дивився на неї недовго, цього разу з її тіла не донісся той пронизливий крик: « Вбий мене".
Впродовж усього цього часу вчитель Каз не давав Солу жодних вказівок.
На його думку, предмети в лабораторії були безпечними або ж навіть безпечнішими для Сола.
У другому відкритому саркофазі, який зустрів Сол, лежала повністю одягнена жінка.
Спочатку він подумав, що це добре збережене тіло. Але, придивившись до нього, він зрозумів, що це не людське тіло, а якийсь матеріал, який імітує живу людину.
Реальна лялька в натуральну величину.
Обличчя Сола стало складним. Невже в цій кімнаті були тільки такі ляльки?
Вчитель Каз, хоч і не обертався, розумів почуття Сола.
Кожен, кому дозволяли брати участь у цьому експерименті вперше прибувши в цю круглу лабораторію, також зреагував на це.
Одні просто дивувалися, інші ж були в захваті.
- Як ти і подумав, тут різні моделі людських тіл. Різні розміри, з різних матеріалів. Але найбільше - ляльки, зроблені з трупів. Але ми називаємо їх посудинами, — наставник Каз заговорив тільки коли вони підійшли до круглого столу в центрі лабораторії.
ти вже здогадався над яким проектом ми здебільшого працюємо.