Коли щоденник з'явився, він спочатку подумав, що не впорається з ворогом і можливо загине.
Це його дуже здивувало. Врешті-решт, Сол вважав, що той, хто нападає на нього з-за кута не може бути офіційним магом, а зі звичайними учнями третього рангу він уже цілком міг впоратися.
Але коли він побачив, що у щоденнику немає смертельного результату, то здивувався ще більше.
Як і говорив щоденник, він дійсно переміг ворога. Але це також означало, що застереження щоденника не обмежувалося смертю!
Він тільки знешкодив першого гостя і відлякав другого, через що той не наважився увійти.
« Пересторога Днівника оновилися? Він попереджатиме не тільки про смертельну небезпеку»
Сол відразу змінив свій план, щоб перевірити свою довіру.
"А якщо я сховаюсь?"
У щоденнику знову з’явилося кілька рядків.
І знову не смертельне передбачення.
"Так і є..." - на губах Сола з'явилася усмішка. — Це перше попередження після того, як щоденник став Локатором, тому я тільки зараз помітив, що спосіб його зроблення змінився.
У міру того як зв'язок Сола з щоденником збільшувався, Днівник давав йому все більше зворотнього контакту.
« Якщо судити за звичками щоденника, то те, що я пропустив другого гостя, у майбутньому може негативно вплинути на мене. Потрібно буде знайти спосіб його виловити".
Тук, тук!
У цей момент у двері лабораторії раптом постукали.
Соул глянув на двері. У щілини, здавалося, щось темне рухалося і злегка підрогивало.
« Непроханий гість поскаржився».
Соул слабо усміхнувся, не звертаючи уваги на нічний стук, повернув голову, нахилив на голову каптур і продовжив писати.
Шш...
У кімнаті було дуже тихо, чути був тільки шорх пера по папері.
Снаружи гість легонько стукав у двері лобом. Після трьох ударів він на мить зупинявся і, посміхаючись, чекав, коли господар відкриє.
Навколо дверей, на підлозі, стінах, стелі, було ще кілька десятків точно таких самих голів, які з таким же нетерпінням притиснуті до щілин.
Вони штовхалися, товпилися біля щілин і їх великі, з чорними зіниці на білому тлі, очі відчайдушно намагалися зазирнути всередину. Вони не могли бачити, як на плащі стояли їхні пальці.
Вони тремтіли постійно, з нетерпінням чекали.
Чекали, коли господар відкриє їм двері.
Стук-тук!
Стук-тук!
Двері, оточені десятками довгошиїх голів, як і раніше була щільно закрита. Заохочення тих, хто чекав зовні гостей, поступово зникло.
Вони гойдали головами, і їхні обличчя поступово ставали лютими.
У темному коридорі почувся шорх. Все більше і більше голів прибували здалеку, щоб урвати свій шматок.
Якби хто-небудь зараз увійшов у Чорний замок, то побачив би на стінах незліченні голови, обплутані темно-зеленими ліанами, і довгі шиї, що тягнуться з їх ротів.
Стіни Чорного замку були повністю покриті сіро-зеленим і темно- зелене, а їхній оригінальний вигляд вже не можна було розібрати.
Якщо б цей чоловік пішов далі, то виявив би, що всі голови зрештою тягнуться в одному напрямку — до лабораторії на третьому поверсі.
У цей момент біля дверей лабораторії вже зібралися близько ста голів.
Вони товпилися, притискаючись один до одного і зв’язувалися шиї. Їх носи, загорнувшись у двері, деформувалися.
Оскільки місця для того, щоб стукати головами, вже не було, ці гості-голови одна за іншою відкривали роти і висували нові, з круглими кінчиками, язиками для стукання ними.
Та-та-то...
Та-та-то...
Та-та-то...
Звук був швидким і різким.
Ще через хвилину двері були вся пом'ятинів.
Раптом, як отримав якийсь наказ, всі голови припинили свої дії, переглянулися і повільно відступили.
Вони відступили приблизно на метр і знову зі гуркотом ринули вперед.
Бум!
Після сильного удару двері, що і так вже були пошкоджені, з гуркотом розлетілися на шматки. Незчисленні голови замішані з щіпками, вони полізли у світлу кімнату.
Але фігура в кімнаті як і раніше стояла спиною до них. Під плащем щось злегка підригувалося, ніби він все ще старанно писав.
- Хе-хе-хе-ге...
Здержливий довгий час сміх вирвався з голів. Вони рилилися вперед, щоб змусити цього, який ігнорує гостей, заплатити за свою неввічливість!
Безволосі голови з гуркотом завалилися на фігуру, нерухомо тримаючись на стільці. Але в той момент, як вони торкнулися її, та раптом зникла!
Десятки голів з гуркотом врізалися у довгий стіл. Книжки, чорнила і сам стіл відразу розлетілися на шматки.
Це свідчило про величезну руйнівну силу цих голів.
Однак коли деякі уламки впали на підлогу, вони не відчували того м’якого і пружного відгуку, який буває при ударі об тіло!
Перед ними залишився лише рвався, змішаний з обломками столу, плащ.
Людина у плащі в одну мить зник!
Голови з подивом відступили на півметра. Одна з них підповзла до обломок столу і уважно перевірила їх. Але її мозок не міг зрозуміти, що сталося, і вона з досадою відступила.