Здається, що щоденник заквапив цю частину тіла. Але Соул злегка похитав головою, зупинивши його « очищення».
« Думаю, ти теж не хочеш так просто зникнути. Так що краще підеш зі мною. Поглянь на останній акт цього, на перший погляд затишного, а насправді жорстокого міста".
Соул знову застрибнув на дах сусідньої вулиці. Цього разу він шукав розкішний будинок у місті і одночасно оглядався, чи поблизу немає інших духовних тіл.
Але в цей момент він знову почув шум прибою.
Цей звук був ближче, як за 100 метрів від нього.
Але, оглянувшись, він побачив, що ціле містечко було чисте і без краплі червоного та краплини води.
Хоч він нічого не бачив, хоч шум прибою незабаром і вірш, але від цього все більш близького звуку Солу ставало дедалі тривожніше.
« Мені треба поквапитися. Більше не можна затримуватися, зустрічаючи душі, які не знають де живуть учні магів."
Він перестрибнув через кілька кварталів і опинився на самій оживленій вулиці містечка.
З даху він помітив, що будинки тут найчарівніші і найбільш вишукані.
Однак таких будівель було три-чотири. Якщо не буде інших зачіпок, Солу доведеться перевіряти їх один за одним.
Це було занадто довго.
У цей момент він раптом побачив на вулиці хитаючого чоловіка.
Його обладунки та одяг відрізнялися від стилю, який панував у землях герцогства Кема і прилеглих до Башнеї магів. Схоже, він був далеко.
Крім того, він був звичайною людиною і в цьому проклятому місці міг у будь-який момент загинути.
Він обережно і навмисно втікав всіх будинків, намагаючись не наближатися до дверей та вікон, і йшов по самій середині вулиці.
Дрозжа, він з Опакою озирався по сторонах.
Хоч він і не збожеволів, але був вже на межі.
І найголовніше... Він був живий!
« До цього містечка увійшли й інші люди. Той цвинтарський квадрат зовні - це допоміжний ритуал для прокляття чи приманка?»
Після пережитого Сол вважав, що той, хто стояв за всім цим, не просто хотів перетворити ціле містечко на прокляте місце. Очевидно, він мав більші цілі і більше жадок апетиту.
Сол пригадав дивний вираз обличчя Мокімоки, коли той входив у місто. Можливо, цей старший учень не сказав йому всієї правди.
Або він і був тим, хто все це влаштував, або, побачивши це прокляте місце, у нього виникли інші думки.
Рука Сола опустилася, і в його долоню зійшла золота давня монета. Він повернув її, милуючись зображенням усміхнених красуню з обох сторін, і змусив її обертатися на кінчиках пальців.
Але він не зв'язався з Мокимоками за допомогою цієї монети, а знову забрав її.
У цей момент чоловік, який стояв посередині вулиці, раптом скрикнув і кинувся бігти.
Здавалося, за ним гналися десять голодних вовків.
Але коли Сол подивився в тому напрямку, звідки походив його страх, він нічого не побачив.
Але через кілька хвилин з-за кута в кінці вулиці вийшов дух помсти у напівдоспеках і з кривим мечем в руці.
« Це... Капітан Джеф?» — Сол знову повернув голову до втечі незнайомця. « Що він побачив, що зміг заздалегідь виявити Джеффа? Чи в очах звичайних людей це містечко вже перетворилось на щось інше? "
Це було нормально.
Духовне тіло звичайних людей не було таким сильним, як у магів, і в них немає магії для захисту. Вони легко давалися страхітливим галюцинаціям навіть від найменшого випромінювання.
Тим більше тут, у проклятому місті.
Соул не втік. Він зістрибнув прямо перед капітаном Джеффом.
- Капітане Джефф, привіт.
- Хто ти такий? - Капітан Джеф виглядав набагато нормальнішим, ніж тітка Дженні.
— Я - бродячий маг, який проїжджав повз. Я хотів би, щоб ви відвели мене до вашого пана мага.
Соул не знав, в якій ілюзії зараз знаходився капітан Джефф, і просто придумав причину, щоб той привів його до житлового будинку магів.
- Не можна, я на патрулі.
Хто б міг подумати, що цей мінливий в дусі помсти капітан Джефф раптом виявить твердість і відкаже Солу.
— Не відведеш, я тебе вб'ю, — холодно сказав Сол.
— Я на патрулі. Будь ласка, не перешкоджайте мені підтримувати безпеку в місті, — серйозно відповів Джефф і навіть спробував обійти Сола, щоб продовжити свій шлях.
« Гаразд, я забираю слова назад. Серед цих духів помсти не може бути нормальних" - похитав головою Сол і посміхнувся з самоіронією.
— Эй! — гукнув він Джеффа.
На щастя, Джефф інстинктивно обернувся.
У наступну секунду напівпрозора рука з усієї сили вдарила по сусідньому будинку.
Під потужним ударом « Граки мага» кут будинку відразу ж розлетівся вдребезги.
- Якщо не відведеш мене, я зруйную містечко, яке ти захищаєш.
Хоча Сулу було б важко зруйнувати ціле містечко, він не міг стриматися від помсти.
— Добре, — вірно дотримався свого обов’язку дух, який виглядає прямотою Сола і якийсь час дивився на уламки. — Иди за мною.
І в наступну секунду Джефф привів Сола у той найвишуканіший будинок, кут якого він щойно зруйнував.
Сол: ...
- Господа маги всередині. Якщо у тебе є справа, йди і шукай їх.