Очі Мокімоки забігали, але він все ж сказав:
— Піду так піду. Чи маг боїться небезпек? Хтось насмілювався кинути виклик, якщо я не відповім, чи не втрачу я обличчя Вежі магів?
Хіба маг не боїться небезпек? А учень мага?
Соул вже давно не вірив, що маги мають таке поняття як « лізти на рожен».
Цей Мокімоки теж щось від нього приховував. Він входив у Мофане не заради помсти, а для користі.
Сола це не турбувало. Усі були достойні один одного.
У місті кожен буде сам за себе. Якщо щось трапиться, не потрібно буде звинувачувати один одного.
Мокімоки йшов попереду. Він поклав руки на міські брами, цього разу старий безумець не з'явився, щоб їх зупинити — і, злегка одягнувши, почув тріск дерева.
Потім ворота відкрилися, і зламаний засів впав на землю.
— Соле, якщо ти боїшся, можеш не входити, не обертаючись, сказав Мокимокі і пересікнувши через засуви, зайшов у містечко.
Соул нічого не сказав. Він підійшов до воріт і заглянув всередину.
Те ж саме, трохи запущена вулиця, але зараз у місті не було ні душі.
Щоденник не з'являвся, щоб попередити Сола.
Здається, що це була величезна роль Мокимокі.
« Недарма кажуть, що він може роками охороняти зовнішній пост чарівників. Без особливих навичок з цим завданням не впоратися."
Соул усміхнувся і також зайшов до міста.
Коли він переходив через ворота і зламаний засув, міська брама в його спині раптом з гуркотом зачинилися.
Соул озирнувся.
« Це вже схоже на сюжет фільму»
Він знову повернувся і побачив, що Мокімоки вже дійшов до перехрещення і ось-ось згорне. Він поспішив за ним.
Невдовзі після того, як Сола пішла на закриті міські брами, з’явився новий засів.
...
У той же час великий караван з майже ста возів перетинав пустелю, прямуючи до міста Мо Бей.
Це був караван з Кнаса.
У найбільшому і розкішній кареті сиділа 17 - та принцеса Кнас.
Їй було трохи за двадцять, і вона ще не була заміжня.
Але її фігура була звабливою, а вираз обличчя - жадібним. Вона була досвідченою серцем.
Зараз її чари не діяли.
Чоловік, що сидів у кутку карети, просто тримав в руках арфу і не хотів обіймати її така м'яка та чарівна красуня.
Сімнадцята принцеса Кнас була дуже вродливою.
Хоч у короля Кнасу і було більше десяти чудових жінок, які могли покращити його потворні гени, але не всі принци та принцеса наслідували кращу їх частину.
Але 17-а принцеса дійсно пощастило. Вона була майже точною копією своєї рідної матері.
Вона легко відняла у своєї другої сестри титул першої красуні королівства.
Принцеси були головним капіталом, окрім влади.
Тому, на відміну від своїх сестер, які вже давно були видані заміж за розрахунків, вона чекала ідеального випадку.
На її думку, вона була красива і розумна, а також повинна була успадковувати величезний стан. Тому її майбутній чоловік ніяк не міг бути звичайною людиною.
У очах сімнадцятої принцеси, крім королів і великих герцогів, всі інші чоловіки були звичайними.
Але вона ніяк не очікувала, що її довгоочікуваний прекрасний шлюб зрештою обернеться на весілля за ціною компромісу.
Хоч її наречений і був родичом великої герцогині Кема, але він був всього лише звичайною людиною, і шанси успадкувати герцогство були мізерні.
Семанська принцеса все ще не розуміла, навіть якщо її брат Аруба і зазнав невдачі в просуваннях до мага другого рангу, це не означало, що у нього більше немає шансів.
І не варто було так просто поступатися герцогству Кема.
Дуже розчарована, сімнадцята принцеса розпочала свою надзвичайно розкішну подорож до нареченого.
Для цього вона навіть спеціально забрала з собою в весільний кортеж придворного музиканта, улюбленця першої королеви (не її рідної матері).
Але вона і не планувала, що з цього моменту вона потрапить у пастку.
Ця вітрівна і любляча принцеса більше не дивилася на інших чоловіків. Щодня вона хотіла лише дивитися на Віктора.
— Вікторе, яке у тебе гарне ім’я. У цей момент сімнадцята принцеса підперезала свій вишуканий підборіддя і дивилася на чоловіка перед собою.
Віктор не висловлював особливого бажання спілкуватися з принцесою. Він лише час від часу опускав голову і перебирав струни, витягаючи беззв’язкові звуки.
Навіть ці безладні ноти викликали у сімнадцятої принцеси блаженну посмішку.
— Дорога, мабуть, була стомливою. Але не хвилюйся, ми скоро приїдемо до міста Мо Бей. Тоді ти житимеш у моїй кімнаті. Якщо вони посміються хоч трохи знехтувати тобою, я рознесу їх місто!
— Правда? Скоро в Мо Бей? Віктор раптом став трохи сумним. Кілька срібних прядів впали йому на щоку, і він виглядав таким же крихким, як маленький кролик.
- Ти сумуєш? - 17-а принцеса, заворожена, забула про свою домовленість з Віктором і мимовільно встала, щоб підійти до нього.
Вона простягла руку, щоб забрати ці пряди і потім взяти їх в пальці та ніжно потерти.
Але коли пальці були в кількох сантиметрах від Віктора, він раптом повернув голову і холодно подивився на неї.