Кілька років слуги навчили його, що для нього вигідніше.
Честь не врятує тобі життя.
Соул відразу зрозумів наміри Джорджа.
Однак він не заперечував, щоб той скористався його владою. Все одно, без відповідної сили він зможе їсти їм тільки серед новачків.
Соул відчув себе, дивлячись на Джорджа.
На його шиї як і раніше було дві голови.
І та, що належала Девіду, з цікавістю дивилася на Сола великими очима.
- Небезпека ще не минула. Старанно розвивайся і не розслабляйся, — кивнув Джорджу Сол.
Джордж енергійно закинув.
Девід все ще нічого не розумів.
Сол усміхнувся і, не кажучи більше ні слова, пішов далі.
Джорджу потрібно було в навчальну кімнату, так що він не міг піти за Солом. Він лише стояв і дивився, поки спина Сола не зникла за поворотом.
Він глибоко зітхнув. Насправді, він боявся більше перед Солом ніж радості.
« Цікаво, чи сказав Сол...»
У цей момент хтось ззаду поплескав Джорджа по плечу.
Він обернувся і побачив Елану, найумілшого учня в цій групі.
— Джордж, я не дуже зрозумів кілька моментів у ранковому уроці з мови чаклунства. Давай пізніше обговоримо в лабораторії?
Звісно! — Джордж відповів з простодушною посмішкою.
Сол пішов назад на перший поверх східної вежі, більше не зустрівши знайомих.
Благополучно повернувшись на другий склад і переконавшись, що чорний обсидиановий бурштин ще є в наявності, Сол подивився на час. Було ще рано. Він сів за лабораторний стіл і продовжив читати ранкову книгу.
« Як вибрати придатний для себе Локатор».
Барбара вважала, що Локатор — це інструмент для самоконтролю і самовдосконалення. Отже, перш ніж вибрати Локатор, треба пізнати себе.
Для Сола це був лише трохи складний крок.
Через прогалини в спогадах про минуле і справжнє життя, його "я" було неповним.
Але Сол не знеохочувався. Він і не збирався в точному слідуванні тому, що написано у книзі.
На даний момент, крім Днівника мага смерті, він не міг вибрати ніякий інший магічний предмет як свого Локатора.
По-перше, після Ральфового пережитого у маєтокі Сол був впевнений, що щоденник має певне вміння стабілізувати його свідомість.
По-друге, після такого скарбу як Днівник, інші Локатори здавалися йому просто жалюгідними.
Таким чином, Солу фактично не потрібно було вибирати Локатор.
Він вже був визначено.
Йому потрібно було знайти напрямок і метод, щоб з'єднати себе з щоденником.
"Як ми можемо збільшити зв'язок з щоденником?"
Соул непритомно черпав кола на папері.
Коли справа стосувалася розповіді про щоденника, то його думки проходили лише в голові.
"Якщо пропустити перший крок, то зараз я повинен вважати себе і щоденник як єдине ціле".
"То є, моє « я » включає в себе і щоденник".
Це звучало досить зухвало, адже Сол все ще не міг доторкнутися до щоденника.
« Стійте...» — очі Сола раптом розширилися. — Я справді одного разу торкався щоденника. У печері Доліна Протягнуті руки, щоб перемогти злого духу Мортона, старший учень Байрон створив для мене ментальну платформу. І тоді... Я використав щоденник як цеглину!»
Але Сол також згадав, що тоді він не міг відкрити щоденник і був змушений використовувати тільки його "фізичні" властивості.
« Може, мені варто створити ще раз ментальну платформу!»
« Але навіть якщо старший учень Байрон допоможе мені відділяти свідомість від тіла, то все одно дуже небезпечно. Потрібно придумати, як мінімізувати ризик."
Соул замислився.
Коли його свідомість існувало окремо, він завжди був емоційно холодний і схильний до крайностей.
Жорстокий і запальний.
Так легко піддатися забрудненню.
« Може, я спробую стабілізувати свою свідомість" - Сол вдарив лівим кулаком по правій долоні. Він прийняв рішення. — Ладно. Тоді завтра піду до старого учня Байрона і куплю у нього магічне коло для створення ментальні платформи."
« А що до стабілізації свідомості та духу... Я пам'ятаю, бачив відповідні експериментальні записи в приватній бібліотеці Господаря Вежі на 19-му поверсі. Завтра теж можна буде туди заглянути."
...
Поки Солу визначали свої найближчі цілі, він обнімав ляльку і повернувся до своєї кімнати.
Кімната Лайта була на диво оживлена, порівняно з іншими кімнатами.
Було відчинити двері, як можна було побачити кількох служниць, що сиділи або стояли всередині.
Вони були одягнені в такі ж сукні, як і лялька у руках Лайта, але їх вбрання було ще відвертішим.
Побачивши повернення господаря, вони відразу оточили його.
- Пане Лайт.
— Пан!
З усіх боків лунали ніжні голоси, але Лайта не мала настрою відповідати цим дівчатам.
Він знизив голос, спробував говорити м'яко:
- У мене зараз справи. Ви ще не пішли.
Дівчата переглянулися. Ніхто не був незадоволений. Усі слухняно одягли пляшкові плащі і залишили кімнату Лайта.