У мить руки Сола стали абсолютно прозорими, так що крізь них можна було бачити кістки, а інші тканини немов зникли.
Потім Сол знову схопив руку молодого бібліотекаря.
І цього разу та частина, яку торкнувся Сол, зникла.
Соул забрав руку і, трохи поміркувавши, сказав:
— Зрозуміло. Схоже, у мене дійсно є можливість забрати тебе.
Але потім руки Сола знову прийняли свій звичайний блідо-сірий колір.
Він схрестив руки на грудях і оглянув густий туман.
— Але я не маю причини гнівити Господаря Вежі заради тебе. Расей туман. Я вже пробув тут досить довго, пора йти.
Молоде бібліотекарове обличчя швидко переросло в тривогу. Він не почав тут розсипати туман.
Обличчя Сола змінилося.
- Що, ти дійсно хочеш утримати мене цим туманом і погрожувати мені? - Він був крижаним голосом.
— Нет! — Він швидко відповів. - Цей туман може тимчасово заблокувати сприйняття ззовні. Так я можу таємно з вами спілкуватися.
— То ти приховуєшся від уряду? Тоді як я смію тебе забирати?
Молодий чоловік стиснув зуби.
- Мене не помітять.
Соул мовчки дивився на нього.
Дух помсти, який провів у Башні магів невідомо скільки часу, безсумнівно був небезпечний. Але бібліотекар - це було спокусливо.
Цей хлопець напевно знав багато всього, можливо навіть про минулого Господаря Вежі та його теперішні справи...
Ризик коштував того, але Сол хотів його мінімізувати. Принаймні бібліотекар мав щиро прагнути змінити свого господаря.
Молодий чоловік обережно озирнувся.
Довкола лише клубився туман, нічого не було чутно і видно.
Тільки тоді він продовжив:
« Оскільки я поділилась на трьох, кожен може довго відпочивати. Коли я піду з вами, ті двоє мене прикриватимуть. Принаймні три-чотири роки ніхто нічого не помітить. Якщо Господар Вежі запитає мене спеціально, вони скажуть, що мене пожер білий туман бібліотеки.
— Так просто? А ті двоє, що залишаться, не будуть злитися що їх кинули?
Молодий чоловік гірко посміхнувся.
- Ви самі бачили характер середніх років. Він боїться всього і ніколи не ризикне. Що до старого... Минулого разу він хотів сховатися у "Книзі Пустоти" і таємно піти з вами. Але його застав Господар Вежі і так пір не може зібратися.
Соул схрестив руки, думаючи про себе: « У тій книзі дійсно була якась хитрість, але я не очікував, що там ховався дух помсти. Але, судячи з реакції Господаря Вежі, він не хотів щоб я забирав цього духу. Якщо я зараз погоджуся, чи він це виявить і не розізлиться?»
Сол підняв руку і потерти лоб, під прикриттям долоні знову подивившись на щоденник.
Навіть якщо я маю можливість забрати тебе, а ти маєш приховати свою втечу, залишається ще одне дуже важливе питання.
Молодий чоловік з тривогою подивився на Сола.
Сол опустив руку. На його обличчі грали спокусливу усмішку.
- З якої стативи я маю ризикувати заради тебе?
Соле: назви свою ціну.
Магі дуже цінують зиск.
І Сол не був винятком.
Чи варто ризикувати, чи воно вартувало того?
Настав момент, щоб юнак показав свою цінність.
Врешті-решт, Сол ще не до кінця розумів, на що здатні і якими здібностями володіють бібліотекарі Вежі магів.
- У мене зараз немає ніяких особливих здібностей. На даний момент я можу лише на короткий час контролювати невелике число білого туману в бібліотеці, - молодий чоловік набрався сміливості, випрямив груди, і гордість, здавалося, повернулася до нього. — Але всі книжки в цій бібліотеці я пам’ятаю напам’ять. Потрібні вам знання я можу знайти і повідомити вам протягом десяти хвилин. Я також можу визначити, які знання ви можете вивчати безпосередньо, а які небезпечні. Навіть знання, які ви бачите у зовнішньому світі, я можу на основі свого досвіду визначити їх достовірність, оцінити предмети, розпізнати пастки. И...
Молодий чоловік підтиснув губи, наче прийняв остаточне рішення.
- З тих пір, як тут був попередній власник Вежі магів, я вже був тут. Я знаю багато секретів Вежі... У тому числі й теперішнього господаря.
Соул залишався невтомним.
Ну і що, ходячи електронна енциклопедія з функцією пошуку плюс "Буша магів, історія»?
Потім йому здалося, ніби він чує, як з його рота течуть слини.
Стримайся! Не можна втрачати самовладання!
Він недбало кинув.
— Звичайно, дуже зручно не бігати до бібліотеки за книжками.
У цей момент білий туман навколо почав вагатися, наче щільна стінка ось-ось розсіється.
Побачивши це, молодий чоловік з тривогою подивився на Сола.
— Пане, боюся, я довго не протримаюся.
Соул озирнувся по сторонах і тихо зітхнув.
— Ладно. Але коли ти покинеш це місце, тобі доведеться повністю підкорятися моїм наказам. І протягом декількох років твоя свобода буде обмежена ще більше, ніж у бібліотеці. Але я також обіцяю, що через сто років відпущу тебе. Якщо ти згоден...
- Дякую, сер! — Хлопець мало не розплакався, його очі забили від сліз. - У Башні чарівників я буду абсолютно слухняно сидіти у вашому тілі і не дозволю нікому виявити моє існування.