Джордж майже похитав Солу і зник у проході західної вежі.
Світильники довкола раптом стали яскравішими, а це означало, що наближалося шостої години ранку.
Після шести годин перебування в обидвох вежах рівень безпеки підвищився.
"Стратно, вже такий час, а щоденник все ще не попереджає, що я занадто довго перебуваю поза тілом і скоро помру?"
Соул подивився на своє ліве плече.
Коли його рвали на частини в трубі, щоденник не з'явився. Чи він був упевнений, що з теперішніми здібностями Сол зможе врятуватись?
« Іли... — Соул потрясал свій живот. Він все ще відчував легкий голод, і при вигляді світильників у нього текли слинки. - Це через ті дивні штук, що я з'їв? Сила, яка в них бере участь тривала час мого перебування поза тілом? "
На мить Соул навіть не знав, добре чи погано закінчився для нього цей нічний вихід з тіла.
- Нарешті я тебе знайшов.
Раптом за спиною Сола пролунав голос.
Він швидко обернувся і побачив чоловіка в плащі, який йшов до нього з іншого кінця коридору.
Той зупинився за п’ять метрів від Сола, відкинув капюшон і відкрив обличчя з яскравими очима.
У цей момент його фіолетове око слабо світилося.
— Хэйвуд? — Сюстрьомился Сол. Побачити учня третього рангу в духовній формі — не на добро.
— Я довго тебе шукав. Ти справді вмієш бігати. Одного разу я опинився тут з другого поверху східної вежі.
— Східна башта... Другий поверх? — личко Сола похолодло. « Чи сьогодні наші дні — діло рук твоїх? »
Вираз обличчя Гейвуда трохи змінився.
- Про це поговоримо на складі.
Соул дійсно відчайдушно хотів повернутися. Цієї ночі страждання змусили його як ніколи цінувати відчуття безпеки, яке давало можливість душі в тілі.
Господар був правий: вихід з тіла для нього — не добро.
Але чи не трапиться ще чогось непередбаченого, якщо він піде з Гейвудом?
Щоденник не з'являвся.
« Дневник-братець, ти не зламався?» — подумки звернувся до нього Сол.
Щоденник перекинувся, показуючи Солу свою обкладинку.
« Добре, не зламався. Отже, Гейвуд поки не збирається нападати» - світло свічки освітлював шлях попереду і придаючи Соулу упевненості. « Якщо Гейвуд вирішить напасти, я зможу втекти і пірнути у воскову трубу".
Невідомо, чи відчув палаючий вогник свічки на собі пристойний погляд Сола, але він раптом здригнувся.
Це змусило Гейвуда подивитися в ту сторону.
- Що ти бачив? — І раптом Сол запитав, чи не переключаючи увагу Хейвуда на себе.
Той посміхнувся.
- З того моменту, як ви вийшли з лабораторії наставника Каза.
Він знав, що від Сола не приховати правди і вирішив говорити чесно.
— Душа того слуги, Джорджа, вже зазнала змін. Якби ти не заступився за нього, я впевнений, завтра він опинився б на чім-небудь лабораторному столі.
Соул злегка насупився. Він знав, що може захистити Джорджа на час, але не назавжди.
Та він і не збирався захищати його вічно.
Він втрутився, по-перше, пам'ятаючи, що Джордж колись теж йому допомагав, а потім, поява Джорджа висихнуло в ньому спогади про минуле, які допомогли йому стабілізувати свідомість.
Тому він і дав Джорджу шанс стати учнем мага.
Насправді, це був єдиний шанс Джорджа вижити на даний момент.
Якщо він відмовиться, то не пройде і року, як слабкий ментальний захист звичайної людини не витримає набік в голові другій голови, і вона зійде з розуму.
Гейвуд, дивлячись на Сола, який задумався, сказав:
я все влаштую, щоб у нього був час подумати поки він не стане учнем... або не помре.
Він зробив два кроки вперед.
— З нашим статусом, захистити маленького слугу і допомогти йому увійти в світ магів - справа одного слова.
Почувши це, Сол раптом усміхнувся.
- Дуже дякую. Ви такі добрі, старший ученик!
Гейвуд завмер. Невідомо чому, але усміхаючий Сол викликав більше страху, ніж похмурий.
Потім, під конвоєм Хейвуда, Сол повернувся на перший поверх східної вежі.
Підійшовши до бронзових дверей, Солу не довелося нічого пояснювати. Гейвуд підійшов і штовхнув її.
Вже не було жахливих рук біля дверей, але коли Сол проходив через відкриту Хэйвудом стелю, то він залишався пильним.
На щастя, далі все пройшло гладко. Він повернувся на другий склад і знову увійшов у своє тіло.
Правда, проходячи повз рядів трупів, його духовне тіло час від часу прилипало до якого-небудь з них, і доводилося з зусиллями розриватися, щоб йти далі.
А тіло Сола як і раніше спокійно лежало на койці, без будь-яких змін.
Це заспокоїло Сола, який таємно трохи турбувався.
Коли він знову відчинив двері і вийшов з другого складу, то побачив, що Гейвуд все ще чекає зовні.
— А тепер, старший учень, — сказав Сол усміхаючись. Повернувшись у тіло, він став набагато спокійніше. — Не могли б ви розповісти, як ви виявили, що я вийшов з тіла? Зрештою, про такі дивні події як минулої ночі я повинен доповісти.