Кіра зовсім не звертали на нього уваги, лише продовжуючи атакувати, і кожен її удар був спрямований в уразливі місця.
І хоча рана на тілі Віктора помітно додалася, він все ще не контратакував.
Сол, який стояв осторонь і готовий в будь-який момент бігти, щоб не потрапити під роздача двох магів другого рангу, був у повному замішанні.
"Невже на ньому якесь закляття?"
Наступної секунди він побачив Віктора, який відлетів на велику відстань.
Але Кіра, яка відкинула його, не виглядала доситью.
— Дерись же!
Віктор, який летів по повітрі, раптом перекинувся і, незважаючи на гравітацію, змив його на верхівку засохлих дерев.
Він дістав через спини арфу і легонько трогнув струни.
Соул відразу затиснув вуха.
Але голос Віктора все одно проник усередину.
— Яка неелегантна леді, — наспівував він.
Кіра відштовхнулася від землі і стрибнула.
Але, ледве злетівши, вона була відкинута назад невидимою ударною хвилею.
— На щастя, сьогодні у мене гарний настрій, тому я не звертатиму уваги на вашу грубу поведінку. Запам'ятай моє ім'я, я ...
Гурмо!
Приземлившись, Кіра встромила руки у землю і, саме тоді, коли Віктор збурився співом, раптом вирвала величезний пласт землі разом із кам'яними плитами та штовхнула його до Віктора на верхівці дерева.
Потім піднялася хмара пилу, заволодівши Солу огляд.
— Я ##e%@a!
Соул витягнув шию, намагаючись побачити, що відбувається, і йому здалося, ніби він почув, як завжди елегантний Віктор лається.
Кір поводився зовсім інакше, ніж належить аристократці великого герцогства. Вона без вагань рила в хмару пилюки, не звертаючи уваги на бруд.
Однак невдовзі вона вискочила звідти.
Вона пильно оглядалася, тримаючи перед собою руки в короткій клинці.
Але коли пил розсіявся, Віктора ніде не було.
— Сбежал? — Розчарована, вона прибирала зброю з рук.
Два великих мечи перетворилися в рідину, скликали по її рукавах і зникли. Проте постанова Кіри не змінилася, і Сол не міг зрозуміти, куди вона сховала таку величезну зброю.
Соул, який ховаювся за купою сміття, випростався.
Побачивши, що надихаюча чарівниця другого рангу прямує до нього, він поспішно пхнув все ще на землі кучером, який згорнувся калачком.
- Навіщо той невідомий маг другого рангу переслідував тебе? І хто ти такий?
Соул швидко дістав учений жетон Вежі магів і показав його Кірі.
- Пані Кіра, я учень Вежі чарівників. Я виконував тут виїзд і випадково зіткнувся з ним. Схоже, він вже давно тут ховається і знищив багато звичайних людей та бродячих магів.
Кира мигцем поглянула на жотон Сола і скривела губи, ніби їй це було нецікаво.
Але, пригадуючи щось, вона зобразила холодну посмішку.
— Накликати на себе гнів невідомого мага другого рангу - це не жарти. Я доставлю тебе в Башню магів, нехай ваш Господар гарненько вас допитає.
Коли вона сказала це, то підняла праву руку і накреслила пальцями.
При клацанні звичайні люди чують тертя шкіри, а в Кіри пролунав удар металу.
Слова Кіри шокували Сола.
Якщо те, що він потрапив у пастку Віктора, називається "накликати на себе гнів", то як тоді назвати дії самої Кіри, яка, не слухаючи ні слова, раз за разом кинулася в бій з величезним мечами?
Провокація? Нагнітання ворожості?
Але Кіра все-таки була магом другого рангу, і сперечатися з нею було безглуздо.
З неба спікувала велетенська пташка.
Коли вона вже майже досягла землі, Кіра підхопила худорлявого Сола і разом з ним застрибнула на спину птахи.
Спіна птаха була нерівною, і на ній не було жодних пристосовань для верхової їзди, як сідла.
Але Кіра впевнено стояла на спині птахи.
А от Солу, що виявився позаду неї, довелося туго. Він міг лише лежати на животі, вчепившись у пір’я, щоб не зісковзнути.
Але пір’я було слизьким і воно не давало жодних підстав.
А Кіра, яка стояла попереду, не знала про що думала. Вона лише створила бар’єр від вітру і стояла нерухомо, навіть не намагаючись допомогти Солу.
Солодких зітхав, розуміючи, що ця бойова манячка не може допомогти тобі чекати.
Він заклинання, використовуючи не надто популярне « закляття » і приклеїв свої бедери та ягідки до спини птаха. Тільки так він зміг сісти і не впасти.
Переконуючись, що він є надійним, він знайшов час подумати про інших.
Кучера, схоже, знову кинули.
Птах швидко набирав висоту, і фігурка кучера ставала все меншою.
Відстань для рухомого заклинання була вже занадто великим. Соул лише помахав йому рукою, даючи знак повертатися в Башню самостійно.
Той з гіркотою дивився, як Сол знову його кидає і зникає в небі разом зі страшною чарівницею другого рангу.
Кучер трохи турбувався про цього доброго юного учня, але розумів, що не має права його доглядати.
Він покачав грибом на голові, вправно переліз через огорожу та купу сміття, що пересаджували дорогу, і подався до карети під наввісним будинком.