Ти заморозив його уста,
і нарешті запечатав атаку, що б'є прямо в душу.
Але коли ти прийшов, щоб розвідати таємниці ворога,
Ти помер.
Соул дивився на рядки в щоденнику, не відчуваючи жодної радості від перемоги над ворогом.
Цього разу щоденник навіть не уточнив, як саме він помре.
« Невжели, варто мені підійти, як він нанесе удар? Чи з'явиться інший ворог? "
Соул нічого не чув. Тільки по слабкій вібрації підлоги і падаючої зверху пилу він міг судити про лють битви на верхньому поверсі.
Соул пішов на крок, потім на другий.
Він дуже хотів скористатися нагодою і вбити Віктора. А якби він зміг захопити його душу - було б ще краще. Він був упевнений, що Віктор знає таємницю цього маєтку. Принаймні він точно знав, чому поместь Ральфа перетворилася на те, чим вона стала сьогодні.
Але кожного разу, коли він думав про те, щоб забрати Віктора з собою або хоча б просто наблизитися, щоденник лаконічно повідомив йому: « Ти помреш.
І цього разу не було ніяких образів, що не давала Солу зрозуміти звідки походить смертельна небезпека. Останній раз він зіткнувся з такою ж пересторогою без подробиць, коли залишився на ніч у лабораторії наставника Каза і був оточений кільцем дивних істот. Якби тоді не з'явився Господар Вежі, Сол залишився б у тій лабораторії.
Отже, коли Сол побачив попередження про щось подібне, він не діяв поспішно.
« А що, коли я втечу? Просто зараз покинуте помети Ральфа?»
На цей раз зміст щоденника, нарешті, змінився.
1916 рік. Двадцять дев’ятого травня
Ти навчився бути обережним,
і віддалився від небезпеки.
Але радість була недовгою.
Коли ти намагався покинути це місце,
З неба впав велетенський хробак.
Він відчув твій запах,
і пожадав твоє смачне тіло.
А тепер відповідай,
У животі черв’яка тепло?
« І втекти не можна?» — Сол був приголомшений, але відразу зрозумів щось набагато серйозніше.
Коли це він "пробився покинути це місце"?
Здається, прямо зараз!
ГРОХОТ!
Оглушливий тріск пронісся по всьому замку. З неба посипалися уламки стін, щіпки і каміння.
А разом з ними впали і давно зниклий білий маг Кранг та його учень Сван.
Кранг був весь в ранах. З кожного рани пробирались зелені паростки, і це призвело до того, що він був молодим деревом ранньої весни.
Але Крангу пощастило.
Від його учня Свана... Залишилася лише половина тіла, а на зрізі рани виднілася деревина! Соул бачив, як Кранг проклинає все на світі, намагається піднятися, а Сван просто болісно відкриває і закриває рот на підлозі.
ГРОХОТ!
Знову оглушливий удар.
Соул не чув його, але відчув.
Зверху впала величезна біла тінь, придавши собою Кранга. Біла маса повністю накрила його.
Сван, який уникав тієї самої долі за чистотою випадковості, міг просто жахати очей і голосно кричати!
Спина Сола миттєво всмоктала.
Друга біла тінь, яка впала з стелі, — це велетенський хробак!
Хробак з'явився. Хіба смерть може бути далеко?
Все, що відбувається перед очима Сола, було як безкрая сцена, але жах від цього не став меншим.
Його мозок заробив на межі, а погляд був прикутий до щоденника. Цього разу в ньому говорилося, що він помре у череві черв'яка і що хробак буде переслідувати його за запах.
Віктор каже: « Ні, якщо порівняти з попереднім записом небезпеку, від якої я відійшов. І остання смерть викликана білим хробаком.
Білий хробак, величезний, як слон, повільно повернув своє тіло в сторону Свана. Його тіло з огидним скрегітом торвалася об підлогу, наче щось перемокали жорнами.
Коли він повернувся до нього перед, Сол в жахі завмер, широко розкривши очі і ледь не скрикнувши.
На передній частині цього черв’яка було людське обличчя!
Величезне обличчя, наче роздуте, як повітряна куля, і смоктання у воді, було мертвим-бледковим та зморшистим. Очі затягнені сірою пелюшкою, наче в них тхнули голкою і добре проверили, що призвело до повного помутніння кришталиків. Ноздрі роздулись так, що в них могла б пролізти голова дитини.
Коли він відкрив рот перед Сваном, Сол не побачив зубів. Замість них у його горлі він побачив кілька перекатованих голів. Їх власники дивилися назовні безжиттєвими очима. Жоден з них не противився.
Сван теж побачив ці голови.
Побачивши десятки очевидців, він перестав кричати. Він зрозумів, що будь-яке протистояння марно. Розкриваючи рот, він просто беззвучно ворушив губами, невизначеним кому молячись.
Хоч Сол і знаходився за кілька метрів від них, він був дуже розчарований Сваном. Щоденник також підказував, що якщо він зіткнеться з черв'яком, то його теперішні сили будуть одні - бути проковтненим.
Соул збився.
Але величезна паща, вже готова вчепитися у Свана, останнім часом замерла.
Ноздрі людиноліцького черв’яка почали судноплавно розширюватися і звужуватись...
Роздута голова, проігнорувавши Свана, повільно почала повертатися до Солу. Але шия в черв'яка була дуже негинкою, і, повернувшись градусів на дев'яносто, він замер.