Воно було оповите густими хмарами, і навіть вітер тут здавалося сильнішим.
Раптом Солу здалося, що він щось почув. Він послухався, але почув лише вітер.
Кранг все ще чекав його відповіді.
- Можна співпрацювати. Але я пропоную спочатку зайти самотньо. Це місце величезне, якщо ми будемо ходити разом, то будемо дуже повільними.
— Якщо ми не будемо разом, то яка ж це співпраця? — Нахмурився Кранг.
— Через стіну видно найвищу будівлю. З усмішкою сказав Сол. — Зазвичай все найважливіше зберігається там. Але, на всяк випадок, потрібно оглянути околиці. Ми входимо з різних боків, оглянемо прилеглі території. Якщо буде небезпечно, можна не заглиблюватись. Через годину зустрінемося біля воріт замку, обміняємося інформацією і речим, чи йти відразу в головне приміщення або оглянути щось ще.
Сол запропонував оглянути околиці не просто так. Через стіну він смутно відчував, що планування поміщається якомусь магічному колу. Але через час і руйнування він не міг його проаналізувати.
З обережності він хотів спочатку розібратися в плануванні. Якщо вам вдасться проаналізувати властивості та правила цього кола, можливо, і не доведеться довго шукати, щоб розкрити таємницю помети.
Побачивши, що Сол взяв ініціативу у свої руки, маленький Сван з тривогою подивився на свого вчителя.
Цього разу Кранг не вагався і погодився.
— Ладно. Хоч, за моєю інформацією, все багатство маєток - в замку, але ти правий. Маг не повинен дивитися лише на очевидну небезпеку, аналіз навколишнього середовища також важливий. Тоді...
- Зараз же діємо?
— Зараз? — Трохи здивувався Кранг.
Поки вони розмовляли, Сол знову щось почув. Але коли він слухав, звук зник.
Соул перевірив свій стан. Магічні коливання були нерухомі, а ментальне тіло — стабільне, щоденник - спав.
Те, що він чув не було галюцинацією.
Це змусило його ще більше зацікавитися тим, що́ він думає про помети Ральфа.
— Якщо вже вирішили увійти, то зараз. Або ви когось чекаєте?
Звичайно, завжди носити з собою необхідні речі. А що сказати про тягти в маєток кожне сміття?
Цей старий учень, невідомо скільки часу чекав на маєток і його учня послав спостерігати. Мабуть, хотів знайти ще супутників.
Тепер, коли Сол в загальних рисах зрозумів ситуацію, він не хотів, як Кранг, трепеща, чекати невідомо кого.
Кранг був у труднощах.
Коли він погодився на прохання купця, то побачив, що той продовжує шукати допомоги в інших.
Кранг, хоч і був незадоволений, але насправді сподівався на те, що знайде ще супутників.
Хоча Шіпа і занепала, його слава все ще лякала страх такому бродячому учневі, як він.
Тому, прибувши першим, Кранґ не квапився входити, а мовчки чекав у тіні і сподівався знайти надійних товаришів.
Він не сподівався, що перший прийшов сюди — Сол — це просто випадковий випадок. Але його реакція і швидкість чаклунства вразили Кранґа.
Тому він і поділився інформацією про маєток, сподіваючись на співпрацю. Він не сподівався, що дитина буде такою нетерплячою.
Тепер Кранг був ще більш впевнений, що той з вежі магів. Лише такі великі магічні організації могли бути такими зарозумілими.
Оскільки вже у нього є такий партнер, то на всяку дрібницю Кранг і не хотів.
— Ну ладно, идем зараз.
Кранг швидко зібрався і, взявши з собою відчутного учнівства, пішов разом із Солом до воріт.
Проте, подивившись на високі ворота вище муру, Сол повернувся до Крангу.
- Не обов'язково входити і розділятися. Я збираюся перелізти через ту стіну.
Подумавши, що за межами головного будинку не повинно бути занадто небезпечно, Кранґ кивнув.
— Ладно. Тоді через годину зустрінемося біля воріт замку.
Соул кивнув і, попрощавшись з ними, пішов.
Він обійшовся маєток, не зводячи очей із дахів, що виднілися над стіною.
Доійшовши до місця, де стіна трохи завалилася, він знову почув дивний звук.
Цього разу він розчув його більш чіткіше. Здається, це була музика струн.
Ніби одинока людина недбало перебирала струни.
« Ось воно.
Згорнувши в лівій руці сувій, він відразу переліз через пролом.
Приземлившись, він легонько топнув і переконався, що під ногами — м’яка земля та густа трава.
У цей момент за його спиною розступилися кілька приємних звуків арфи, що супроводжувались сумною мелодією.
Нахмурившись, він обернувся і подивився на чоловіка, що стояв на стіні.
- Вікторе, що ти тут граєш? Спускайся швидше.
Срібний юнак з арфою стояв на стіні і дивився вдалечінь.
Вітер тріпав його тонкі, м'які волосся.
На обличчі юнака був легкий смуток, його серце здавалося сумним.
— Колись велика сім'я магів так впала, - не встиг він договоритися, як смикнув струну. Низький, приємний звук, здавалося, вторував його словам.