І це ще після того, як його ментальна сила двічі трохи виросла. Раніше б він зараз вже повзком звідси вибирався.
« Може, запитати у доглядача? » — ледь в нього виникла ця думка, як з'явилася інша.
Сон, кошмар, метелик.
Він подивився вглиб бібліотеки. Його погляд, здавалося, вже проколов білий туман і побачив чотирнадцяту полку.
Хоч Господар сказав йому, що 14 чоловік лежить під чотирнадцятою полкою — це лише його страх.
А коли ходив, то не шукав знання про злих духів.
Тому той чоловік так і лежав на нижній полиці, жодного разу не поступившись.
Соул стиснув кулаки і мовчки пішов вглиб.
Невдовзі він опинився у полиці, яку так довго не міг забути.
Коли він підійшов, то побачив на самій нижній полиці ту ж руку, яка наполовину стирчала через перегородки.
« Я знаю, що це правда, але мені все одно важко дивитися в обличчя свого страху".
Але, сказавши це, Сол не вагаючись підійшов до полиці спереду.
« Що ж це таке, що я так злякався лише одну руку? »
Соул глибоко зітхнув. Легкий туман увійшов в його ніс і вийшов з рота.
Він присів і повільно нахилив голову вправо, майже до самої підлоги.
Нарешті, він побачив.
Він побачив себе.
Не Сола, а себе!
Людина, що рухається на спині з розгубленим виразом на обличчі із темно-червоними трупами на шкірі.
Це було його мертве тіло з попереднього життя.
Соул вже давно, давно не бачив себе. Йому знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, що він був з попереднього життя.
Майже тридцятирічний, але вже з щітною і темними коломи під очима нещасний офісний планктон.
До цих пір він не знав, чому потрапив у цей світ.
Помер від перевтоми на роботі? Чи, може, він отруївся алкоголем?
Спогади про життя до цього світу були наче стерті, все було розмитим, як уві сні.
« Так я боюся своєї смерті в попередньому житті? Невже в моїй забутій частині пам'яті є щось особливо жахливе»
...
У бібліотеці білий туман ставав все густішим, затуманюючи зір.
« Час обмежений. Таємниці реінкарнації мені зараз не зрозуміти" - Сол простягнув руку до тіла перед собою. — Якщо постійно ганятимешся за невідомого, то й сам у ньому заплутаєшся. Нехай все йде своїм чергою."
Рука доторкнулася людини, і перед Солом раптом все попливло. Труп зник, і між стелажами знову з'явилися товсті книжки.
Ці книги відрізнялися від інших. Кожна з них була завтовшки щонайменше десять сантиметрів, і всі вони були переплетені тонкими срібними ланцюгами. На ланцюжках висіли маленькі картки з назвами.
...
Туман почав заважати Солу, а видимість стала дедалі гіршою.
Довге перебування в глибині бібліотеки могло призвести до втрати орієнтації. Це був один із методів, яким вчителі перешкоджали учням передчасно познайомитися з надто складними знаннями.
Він, лежачи на підлозі, швидко пробіг очима по картках.
Перед тим як стельланж повністю сховався в тумані, Сол нарешті вибрав дві книги.
Він витягнув їх і, повернувшись у прохід між стелажами, озирнувся.
Визначивши, звідки він прийшов, він схопив книжки і кинувся бігти.
Білий туман ставав все густішим.
Швидкість Сола сповільнювалася.
Нарешті, коли він вже майже зупинився, Сол вибіг з зони туману.
Перед ним з'явилися двері бібліотеки і той найстарший доглядач.
Соул обернувся, міцно притискаючи до себе книжки.
Стелажі за його спиною як і раніше були оповиті легким білим туманом, тихі та спокійні, чекають своїх читачів. Все, що тільки-но сталося, здавалося йому ілюзією.
Але навіть коли він мало не залишився в тумані, щоденник не передрік смерті.
Невже цей туман не небезпечний? Чи це тому, що він вже став учнем другого рангу?
...
— Ти хочеш взяти ці дві книжки? — Один старий доглядач, який колись стояв біля дверей і стримував своє хвилювання, побачивши Сола не підходящого до нього.
Почувши його голос, він обернувся і побачив, що доглядач вже стоїть майже впритул.
Він поспішно ступив праворуч.
— Да.
— Дай-но подивитися, - старий доглядач простягнув руки, щоб взяти книги Сола.
Він ніколи не торкався учнів, окрім грошей.
Соул не міг ухилитися, і книжки з його рук були вирвані.
Однак той, вирвавши їх, лише мигцем подивився і відразу звунув їх назад.
Все сталося так швидко, ніби нічого не було.
— Ці дві книжки не радили брати більше ніж на три дні, — порадив він.
« Це старий що, сьогодні ліки прийняв? » — здивувався чоловік і подякував йому.
Коли він пішов, то не втримався і обернувся. Старий доглядач, заклавши руки за спину, з посмішкою кивнув йому.
...
Коли Сол пішов, старий доглядач підняв руки і подивився на них. Кончики його пальців на обох руках були коротші, як їх щось поглинуло.
Але він з радістю посміхнувся.
— Ты был прав. Це смак свободи.
...
Соул, стискаючи книжки, не пішов ні до своєї кімнати, ані в інший склад.
Він хотів знайти відносно безпечне місце, щоб їх прочитати.