Але з огляду на те, що Господар в основному надав Солу самому собі, він не був впевнений, чи зможе йому допомогти.
Тому, крім загальних вказівок, він майже не втручався в його рішення.
— Ех, — зітхнув Сол і опустив очі. — Господар Горса — така хороша людина. Він навчає мене, і вас послав захищати. А те, що він намагається воскресити свою дружину... Цей світ магів не такий вже й жорстокий і холодний, як я думав.
Але, почувши це, Віні вибухнула диким сміхом.
Вона сміялася так сильно, що навіть зігнулась навпіл.
Сміхом рознісся по другому складу, стаючи все більш пронизливим. Солу стало моторошно, в голові закололо.
— Пані Вині? — Соул з болем затиснув вуха.
Цей сміх вже почав завдавати шкоди, а його руки були марні, всі в дірах.
Невдовзі з його вух потекла тепла струмка.
— Пані Вині! — Не витримав, крикнув Сол.
Нарешті вині зупинилася.
Вона обернулася. Її червоні очі потьмяніли, наче мокрі.
— Ты так наївен! У світі магів є лише холодні закони і ще холодніша вигода! Усі почуття — це лише взаємні інвестиції і вплив!
Соул мовчав, опустивши руки.
Побачивши його, Віні зрозуміла, що він не вірить.
— Все-таки ще дитина! — усхнулася вона. — Тоді я розповім тобі ще одну правду.
У Віні не було рота, але цього разу її голос був повільним і м'яким, наче вона наслідував Горсі.
- Юлу, він убив своїми руками! Його так зване воскресіння — це лише вихід.
Соул повільно стиснув зуби.
Від цієї холодної правди у нього перехопило подих. Але в глибині душі якийсь голос говорив йому, що це і є справжній світ.
Здавалося, що віні була незадоволена тим, наскільки правда вразила Солу. Вона знову наблизилася, її чорна тінь нахилилася і застигла у його вуха.
- Ти знаєш, скільки років Горса вже на пікі другого рангу? — Почувся тихий голос.
— Якщо ти не розумієш, що це означає, я наведу тобі приклад. Ти знаєш, чому учнів другого рангу, які не змогли перейти на третій до тридцяти років, виганяють з вежі?
— Чому Башта їх відпускає, а не вичавлює до останньої краплі?
— Тому що ті, хто довго затримується на пікі свого рівня, постійно зазнають осквернення з боку вищого і невідомого. Якщо залишити цих учнів другого рангу в Башні, вони рано чи пізно перетворяться на монстрів. Ти працюєш в морзі, повинен знати, що все опоганене відправляється на звалище. Навіть такий сильний, як Горса, не буде ризикувати.
Соул відчув, як до його щоки доторкнулося солодке дихання, але за солодістю поступила крайній гіркок.
— Горса... — Дедалі більше він нагадує монстра?
Соул не витримав і захитався. Він вдарився спиною об стіл, і біль і страх змусили його жадібно хапати ротом повітря.
— Х-х... х-х...
Тож Сол не подумав: « Якщо Господар перетвориться на монстра, то скільки живих залишиться в цьому Башні? »
Поки Сол опускався в жахливу перспективу, яку малювала йому Віні, біля дверей раптом пролунав м’який голос.
— Юла, не лякай Сола.
Сол і Віні одночасно обернулися, і побачили, як через трупів виходить Горса в червоно-коричневому плащі.
Коли він проходив повз, трупи розступалися і коли він проходив, поверталися на свої місця.
Підійшовши до них, Горса відчинив плащ і обнажив своє тіло в рожеві бинти.
- Повертайся.
Але чорна тінь Віні залишилася на місці.
Але Горса була дуже терпеливою.
- Повертайся... Гарна моя.
Тільки тоді Віні поглянула на Сола. У її червоних очах було незрозуміло, про що вона думає.
Вона підійшла, обняла Горсу і, наче крапля дощу в озеро, розчинилася у його тілі й зникла.
Сол прокинувся. Коли Віні, відходячи, обернулася, йому на мить здалося, що він побачив прекрасне, але холодне жіноче обличчя.
Горса прибрав руки, і широкий плащ знову щільно обкутав його.
« Слова Юли, особливо про воскресіння », — тихо сказав він Солу. Коли перейдеш на третій ранг, я тобі все розповім.
« Господарю, — не втримався Сол », — сказав він. це дійсно була пані Юла?
Горса кивнув.
- Так, це вона.
Він тихо посміхнувся.
— Вона, мабуть, сказала тобі, що вона лише копія, і назвалася Вині?
Соул не знав, як довго його підслуховували. Адже Віні сама в нього і злилася.
Він кивнув.
- Вона завжди так. Коли в доброму настрої, вона Юла у поганому — Віні, — кутки очей Горси зігнулися, але відразу знову потьмяніли. « Я з усіх сил намагався зберегти її розум, але коли я відновив їй духовну енергію, вона все - таки трохи опоганилася. Отже, її сприйняття зазнало шкоди.
- Поки що нічого не поробиш. Свідомість ще слабша, ніж душа. Іноді найменший зовнішній поштовх або зміни у власних думках можуть завдати йому величезної шкоди. І це крайність.
Горса висунув з-під плаща праву руку. На кінчиках його пальців висіла стара, іржава олійна лампа, в якій ще залишалося трохи олії.