Якби Мортон був у здоровому розумі, він би продовжував руйнувати коло, щоб позбавити Сола простору для маневру.
Але він, здавалося, нічого не помітив і продовжував атакувати Сола.
« На щастя, цей хлопець вже зійшов з розуму», — зітхнув Сол і знову спробував викликати щоденник.
Але хвіст Мортона знову мітнувся до нього, і йому довелося підстрибнути, щоб ухилитися, та він знову втратив зв'язок.
"Так продовжувати не може!"
Рухи Мортона через періодичний біль стали повільніше, але у нього було дві руки і хвіст, і він безперервно атакував, не даючи Солу та шанса.
Коли Сол побачив руку, то стиснув зуби і не ворухнувся, знову підійшов до Мортона.
Цього разу він виліз йому на спину в кілька стрибків, міцно обхопивши його шию і ухилившись від крокодилячої пащі.
Когті і хвіст Мортона відразу ж мітилися назад. Його потворне тіло дозволяло йому без мертвих зон атакувати себе ззаду.
Тільки б не його всепоглинаюча пащу...
Сором обома руками і ногами вчепився у величезну шию Мортона, напружуючи сили, а його свідомість знову кликала до щоденнику.
Цього разу, коли до нього міталися кігті, він не почав повертатися. Гострі кігті встромилися у його тіло.
Соул стиснув зуби і широко розкрив очі.
Він відчув!
Хвіст зі свистом вдарив зверху.
Повернутися або... Нет?
У найнебезпечніший момент в руках Сола раптом з'явилася... Книга в твердій палітурці.
Навіть не встигши подумати, Сол з силою нахилив голову вліво і помахом її гострого кута вдарив злого духу через затилку.
Хрючись!
Гострий хвіст проколов праве плече Сола і вийшов з його лівого боку.
Пшик.
Мортон почув тихий свист.
Соул тремтів від болю.
Але він знову зрадів, що цей простір свідомості, а не тіло, і його права рука ще рухалася!
Він витягнув щоденник і побачив у затилці Мортона велику діру, з якої вилетіли маленькі осколки душі.
Сол усміхнувся. Рана на його обличчі стала продовженням усмішки.
Він знову з силою вдарив щоденником, і діра в затилці Мортона стала ще більшою.
— А-а-ак! — Дух раптом закинув голову і збунтував. Хвост з силою відкинув Сола.
Сол зі шлепком впав на землю, перекотився і, вдарившись про безголове тіло Германа, зупинився.
Стримуючи сильний біль, Сол повернув голову.
Тіло злого духу то стискалось, то надувалось. Безчисленні уламки вилетіли з його затилку і відразу ж всмоктувалися його ротом.
Злий дух відчайдушно намагався повернути уламки, які вилетіли з нього, не помічаючи, що його тіло вже на межі.
« Зараз вибухне! » — одразу зрозумів Сол, що справа погано.
БУМ!
БУМ! БУМ!
Після цього почалася серія вибухів. Велика ударна хвиля.
Соул міцно вчепився у спину Германа, намагаючись стиснутися в клубок.
Безчисленні уламки пролітали повз нього, кидаючись у безконечну темряву.
Зрештою тіло Германа не витримало. Від численних ударів воно розлетілося на шматки.
Наступного секунду Сола підхопив ураган. В останній момент він встиг вхопитися за край кола, щоб не впасти, як інші уламки, в вічну темряву.
...
Невідомо, скільки часу минуло. Вибухи нарешті припинилися.
Соул, однією рукою обіймаючи щоденник і тримаючись за коло, висів у повітрі.
Він, стримуючи біль, забрався на коло.
Навколо валялися шматки тіл, у повітрі ширяли уламки душі.
Пол кола був весь у тріщинах.
« Мабуть, моє тіло пошкоджене. Цікаво, чи будуть які-небудь наслідки."
Соул обнімав щоденник і ледве пішов до центру.
« Так. . . легендарний артефакт, а я його як цеглину використовую. Я думав, щоденник вже мій коник, а виявилося, я занадто наївний. Локатор - це не так просто. Щоб щоденник справді став моїм лікатором, потрібно ще постаратися."
Через те що все тіло боліло, він йшов дуже повільно.
Раптом перед ним з'явилося щось фіолетове.
Це була та сама фіолетова піна, що залишилася від Білла.
Ця піна, невідомо де пиралася, не розлетілася на шматки. Тепер вона, як хробак, висунувши ряд маленьких щупалець, повзла.
І ось-ось вона дійде до центрального кола раніше Сола!
На поверхні пені раптом з’явилося обличчя Біла.
Він хіхікав.
Цього разу ти помер! Я зараз заволодію твоїм тілом!
Соул не квапився, але таємно пришвидшив крок.
- Коли дістануся, я тебе прикрию.
Усмішка на обличчі Білла стала ще більшою, і він легко розтягнув її до вух.
у тебе немає часу. Коли я заволодію твоїм тілом, я відразу вибухну! Я все одно помру, і ти не виживеш!
— Черт, подло! — обличчя Сола змінилося, і він відразу прискорив крок.
Але Білл був ближче до центру.
що ти був у Мофані? Твій прогнячий наставник і не здогадається, що ми робимо. Ха-ха-Ха, коли ми ... обов'язково...
Коли Біл побачив, що він все ближче до центру, його усмішка на обличчі ставала дедалі шаленішою.
У цей момент він раптом побачив, як на нього падає чорна тінь, щось наближається.