Соул мовчки закрив рот і зібрався опустити ногу.
Але, опустивши її, він відчув, що під ногою щось не те.
Він, роблячи вигляд, що просто так, опустив голову і з жахом виявив, Що наступило на волосся тієї жінки-голови.
Та, що втекла від нього, раптом спіткнулася на його ногу і відкотилася до щиколотки.
— О! Якийсь дурень наступив мені на волосся!
Сола все похололо.
У цей момент минув його ціла процесія монстрів-голов.
Вони не допомагали жінці, а просто насміхалися.
— Я ж казав, що твоє волосся - це суцільна морока. З'їж їх.
— Лисина — це сила!
— Або ти можеш з'їсти його ногу?
— Сподіваюся, його нога не така смердюча, як твій рот!
Очі жінки-голови забігали.
Солу здалося, що вона ось-ось піддасться на їх умови.
— А, — сказав Сол з непроникним обличчям. - Щось п'ятка зачесалася.
Він з жахом підняв ліву ногу і, роблячи вигляд, що так й треба, почухав її через черевик.
Жінка-голова, за допомогою моменту відскочивши і витягла своє волосся.
- О, мені потрібно помити голову! Вона зневірилась у голосі і втекла.
Хоча на її волоссі було більше бруду, ніж на черевиках Сола.
Упевнившись, що під ногами більше нікого немає, Сол повільно опустив ногу.
Не встиг він перекласти дух, як почув «щелк». Він підняв голову і побачив, що прилад для виявлення коливань душі вже майже впав.
Його основа вже наполовину звисала зі столу.
Соул глибоко зітхнув.
Він випростався і пішов до столу, бурмочучи собі під ніс:
- Цей пристрій виглядає нескладно. Спробую його включити.
Соул дуже обережно підійшов і підняв хитається, в півсторіччявого росту, прилад.
Він хотів було віднести його в намет, але, обернувшись, виявив, що його оточили монстри-голови.
Вони, з важкою задригнувши голови дивилися на нього, наче теж чекали, що він їх побачить.
Якби Сол зараз пішов в намет, то, якби він не намагався їх обходити, він би на кого-небудь наступив.
Але коли б він обходив їх, то зрозумів би, що бачив би їх.
Соул тихо сказав:
- Важкий. Гаразд, щоб не зламати, спробую тут.
Він зробив вигляд, що збирається повільно поставити прилад на землю.
Оскільки він робив це нарочито повільно, монстри-голови, побачивши наближення приладу, розступилися.
Сол, переконавшись, що під ногами нікого немає, нарешті поставив прилад на землю.
Тепер, навіть якщо вони знову штовхнуть його, він принаймні не розіб'ється.
Щоб виправдати свої слова, Сол почав вмикати прилад.
Він вперше використовував їх, і хоча Байрон показував йому один раз, він не міг цього зробити.
Тим більше, коли навколо товпилися ці, які вважають себе невидимими, глядачі.
- Який же він тупий!
- І це теж маг?
- Учень мага!
- Якби мій учень був таким тупим, я б з'їв його мозок.
- Сказав той, у кого немає учня!
Соул з усіх сил намагався не звертати уваги на глузування, але чи від нервів, то він дійсно не пам’ятав про те, як користуватися ним, а довго був у стані так і зробити.
— Ладно! — Соул втомився відкинулся назад. Одна його рука, оперившись на чийсь голову, зісковзнула на землю. - Я занадто тупий.
Соул думав, що його знову почнуть висміювати, але навколо було тихо.
Він іскоса подивився на землю.
Монстри-голови все ще були там.
Але дуже тихі.
Наче всім їм заткнули роти смердючими носками.
Соул повільно кліпнув. Його погляд впав на дзеркало перед ним.
У дзеркалі відобразився кривий Сол.
А за кривим Солом стояв чоловік!
Людині, яка була байдужа до людей, але не спотворила своєї особистості!
Сола все похололо. Він навіть перестав дихати.
Дух?
Ні, не звичайний дух.
Злий дух!
Не думав, що мета Байрона сама прийде до нього.
Але тепер Сол був сам.
Він хотів активувати магію, але не міг поворухнутися.
Навіть його ментальне тіло стало в’язким, як лава, втративши свою колишню живу.
« Це злий дух... Я паралізував".
Він зрозумів, що навіть його думки сповільнилися. Він не відчував глибокого страху через це.
Він дивився на злого духа у дзеркалі, не міг відвести очей.
Соул навіть сподівався, що йому загрожуватиме смертельна небезпека. Тоді, якщо з’явиться щоденник, він зможе розірвати контроль духу.
Але щоденник мовчав.
Дитинка Волося теж мовчала.
Очевидно, злий дух не входив до її меню.
Соул не знав, чого хоче злий дух у дзеркалі.
Він, здавалося, просто хотів дивитися на нього.
Поступово...
Розмита фігура у дзеркалі ставала все світлішою, наче туман розсіявся.
Соул смутно побачив пару очей...
Раптом чиєсь рука лягає йому на плече.
— Хм?
Соул здригнувся. Він нарешті міг рухатися.
Він інстинктивно повернувся на звук і побачив, що поруч з ним, із занепокоєнням дивлячись на нього, сидить Байрон.
— Хм?
— Старший брат Байрон, я... Я щойно бачив злого духу! - Сол не наважився говорити про монстрів-головів, але, глянувши на землю, виявив, що їх вже немає.
Ніхто не знає, коли всі вони розбіглися.
- Ти бачив злого духу? Через прилад? — Ник, з кількома великими камінням в руках, вийшов через спини Байрона.