— Нет! У мене ще експеримент. Я не можу сьогодні знову ночувати в туалеті.
— Не буде такого! — Корі підійшовши до Солу ззаду, почала штовхати його в спину. — Цього разу всі продукти свіжі!
Соул не хотів застосовувати силу і лише перешкоджав.
У цей момент...
— Вибачте, я не навмисне підслуховував. Що таке торт на день народження? Новий вид отрути?
З алой дверей морга вийшов Нік і помахав їм рукою.
При стороннім Корі відразу ж відпустила його і знову наробила маску холодної неприступності.
— Е-е, добрий день, старший брат Нік, - Сол поправив комір. — Торт на день народження - це просто їжа, щоб святкувати дні народження.
— У вашій рідній країні є звичай дарувати подарунки на день народження? — Нік підійшов і простягнув Солу листа. - Тоді, якраз до речі, у мене теж є для тебе добра новина. Вважай це подарунком.
Розгорнувшись, він взяв листа і почав читати.
На його обличчі відразу з’явилася приємна усмішка.
— Це лист від старшого брата Байрона!
Коли Корі почула ім’я Байрона, то теж з цікавістю подивилася. Але з ввічливості не підходила.
Соул швидко пробіг очима по листу, і його обличчя поступово змінювалося від здивування до недовіри.
Він підняв голову і запитав у Ніка:
— Старший брат Байрон пише, що запрошує нас разом з ним на завдання... Що це означає?
— То й значить, — спокійно відповів Нік. « Якщо наставники погодяться, то з запрошенням від учня третього рангу, навіть ти, учень першого ранга, можеш брати участь у завданнях за межами Товариства. А наставники ніколи не відмовляють.
Потім Нік підняв руки і плескнув у долоні.
- Вітаю. Ти можеш вийти.
Сола відчував, що він виходить з в'язниці.
Він відчував себе повітряним кульком, що злітає в небо і водночас не відчував землі під ногами. Він думав, що матиме можливість вийти з башти лише тоді, коли стане учнем другого рангу. Якби йому довелося піднімати рівень магії до 50-го джоу, то на це пішло б ще півроку.
Несподівано запрошення від старшого брата Байрона прискорило справу.
Яке ж завдання доручив Байрон? Він згадав, як просив його допомогти знайти більш-менш ціле духовне тіло. Чи це запрошення не пов’язане з цим?
- Ти їдеш з Вежі? — Голос Корі був поруч.
— Так, — усміхнувся Сол.
— А, відмінно. Я саме так і збираюся.
Корі вже була ученицею другої ранги, отже не дивно, що вона отримала завдання за межами Товариства. Але це була її перша подорож, і Сол з тривогою запитав:
— Небезпечне завдання?
Корі похитала головою.
— Просто забрати деякі матеріали, вирощені ззовні і заодно заїхати додому, — сказала вона, опустивши очі.
Вона, здавалося, не хотіла про це говорити і піднявши голову трохи збільшила голос:
- Якщо вже у тебе день народження, та ще й така хороша новина, давай швидше повернемося і відсвяткуємо тортом.
Корі знову поклала руку йому на плече.
— Відзначати день народження тортом? А торт хіба не в будь-який день можна їсти? Чи це не той торт, про який я думаю? — З цікавістю вставив Ніка.
Якщо вже Нік їде з ним, Корі, подумавши, запросила і його.
— Приєднуйтесь, будь ласка. Я щойно приготувала його, кивнула.
— Звичайно, це дуже особливий торт! « Коли Корі підтовкне, — сказав він. — Він відразу оживився і не чекав на нього. — Старший брат, будь ласка, не соромтеся. Я вам свою частку віддам...
...
Від’їзд, з деяких необґрунтованих причин, відклав на день.
Коли Нік віз Сола з Вежі, він виглядав трохи втомленим. А Сол, який більшість свого торта швидко змив йому на шию, не міг відірватись від вікна.
Вони їхали у двоповерховому вагоні. Карета була маленькою, в ній можна було лише сидіти і лягти. Не дуже зручно. Але їхала вона швидко.
Правив візкою дорослий слуга. Ті, хто доживав до такого віку, зазвичай мали свої способи виживання.
Всю дорогу слуга говорив лише за потреби, намагаючись бути тихим і непомітним. Соул і Нік називали його просто "кучер", навіть не знаючи його імені. Соул відчував страх, який він відібрав. Те саме, що він відчував перед наставниками і Господарем. Це було наче загроза, яка породжена різницею в силі, яку не перемогти самій лише сміливо.
Нік дрімав на сидіння. Солу не з ким було поділитися радістю від звільнення, і він, як вперше потрапив до міста, висунувся з вікна.
Квітень. Було трохи прохолодно, але під весняним вітром земля вже зелена. Межа між Башнею і довгою порожньою також змінила свій сумний жовтий колір на свіжий зелений.
Від швидкої їзди на колесах і стінках повозки наливали насіння трав та комах, залишаючи жовто-зелених слідів.
Соул дивився, як гори та ліси стають все ближчими. Іноді пробігали дикі миші і кролики.
Подивившись якийсь час на світ, що не був незнайомим, Сол мимовільно обернувся і подивився на Башню.
Серо-червона Башта самотньо стояла на рівнині, оточена пусткою і тишиною, немов за тисячу років в ній нічого не змінилося.
Крім будівель магів, довкола башти не було жодного високого куща. Як і рослини, вони боялися її, зберігши абсолютну дистанцію з цим таємничим світом.