Удар Сола пропав даремно. Він швидко видужав і знову вдарив по землі.
Але за мить до того, як його кулак торкнувся каменя, він різко зупинився.
Весь цей час водорість не намагалася ухилитися або втекти, а навіть потерлася про його ліву руку, ніби вона їй дуже подобалася.
Соул з подивом підняв руку, дивлячись на свій кулак, схожий на боксерську рукавичку. « Невже ця водорість не відчула щоденника?»
Щоденник мага смерті, невідомо звідки з'явився, але це не просто. Соул вважав, що він принаймні рівень мага третього рангу.
Господар Горса - досвідчений маг другого рангу. Навряд чи під його Башнею могло існувати таємниче створіння вище третього рангу.
І це Болото Пожирачі Душ, очевидно, було свого роду звалищем для трупів і залишків душ ...
Остатки душ?
Соул подумав про свою ліву руку, яку щоденник назвав духовним матеріалом, який міг тимчасово утримувати осколки душі.
Невже ця водорість відчула запах осколка душі на його лівій руці?
Тому вона тоді і кинулася на щоденник, тому що відчула на ньому осколок душі?
Бо коли Сід був знищений, в щоденник увійшов ще і чорний привид. Він, безумовно, був частиною душі Сіда і дуже особливою частиною, інакше щоденник не заглушив би його.
Але той чорний осколок вже зник.
Не відомо, що саме відчула водорость.
Поки Сол думав, та все терлася і трималася за його руку.
« Ти вже нализалася? »
Оглянувшись, Сол з роздратуванням намагався зідерти чорну тварюку.
Але вона була дуже настирною. З іншого боку, вона відразу причепиться з другого.
Соул не зміг позбутися цієї хвороби.
— Фух... Ти так до мене причепилася, невже хочеш піти зі мною?
Соул здався. Він вирішив спочатку вибратися, а потім вже розбиратися з цією тварюкою.
Але він не встиг договорити, як та водорожа, що терлася об його руку, відразу застигла. Але не відчепилася.
— Хм? То ти хочеш зі мною піти чи ні?
Соул зацікавився і почав дражнити її.
Бульк... Нуль... Шлеп! Бульк... Шлеп!
Але тут болото навколо постаменту раптом забурлило. З нього почали вилетіти величезні бульбашки і лопатитися.
З багнюки висунулися величезні, з стегна товщиною, чорні щупальця і потягнулись до постаментів.
Шш-ш!
Хлоп!
Від цих лютих ударів, здавалося, вони хочуть розірвати Сола на шматки.
Соул відразу зрозумів, що сказав непотрібніше.
Він з силою рвався правою рукою і цього разу легко зідер водорість.
- Я не казав, що справді тебе заберу. Якщо ти так незадоволена, то залишайся тут.
Водоросль, здавалося, дійсно зрозуміла його слова. Озираючись, вона підійшла до краю постаменту і нарешті стрибнула.
Як дитина, яка хоче погуляти після школи, а її за вухо тягне додому.
Однак, незважаючи на те що водорість повернулася, то болото не заспокоїлося.
Подібно до батьків дитини, вони суворо віднімали руки в бік.
Щупальця лізли по багнюці, і невдовзі після бурління вона з’явилася перед Солом знову жахливе видовище.
З багна почали випливати бліді обличчя. Вони були перекручені від злоби, втупилися на Солу, їхні роти відкривалися і закривалися, наче вони то просили, чи проклинали.
Хоч і не було чути ні звуку, але в вухах у Солело знервовано.
Навіть затиснувши вуха, він не міг позбутися цього дивного звуку.
Соул, забувши про все, кинувся до столу, з тяжкою працею поставив один на інший і заліз нагору.
Але він забув, що йому всього 12 років і не вистачає росту. Навіть стоячи на двох столах, він не діставав стелі.
Соул, ризикуючи, підстрибнув і вхопився однією рукою за землю, але не зміг втриматися й мало не впав.
— Фух!
Дзвін у вухах ставав дедалі сильнішим. Соул ледве встав, швидко з’ївши на столі зі мукою, але більше не міг стрибати.
Коли він вже був готовий впасти, з землі раптом висунулася жовто-коричнева, висохла рука, схопила його і витягла з підземелля.
Сол нарешті побачив сонячне світло.
— Пфу-пху! — Він виплюнув з рота землю і, не встигши навіть відкрити очі, почав дякувати своєму спасителю. що не виберуся.
Це був садівник. Шкіра на його руках була такого ж жовтого кольору, як і обличчя.
На обличчі у нього все ще сяяла усмішка, але рухи, коли він вставав, здавалися якимись застиглими.
— Не бойтесь. Це внизу - стара лабораторія Вежі. Вона вже давно покинута, — лагідно пояснив він. — Хоч маги й зміцнили її, то час від часу учні падають.
Недомога, погане передчуття.
Він застосував до Солу закляття очищення, і нарешті той позбувся бруду.
- Я помітив, що ти зник і здогадався, ти впав. Але ти там сильно пошумів. Раніше ніхто не міг так розтормошити Болото Пожирачі Душ.
Що Сол міг сказати?
— Ха-ха, сам не знаю, як так вийшло. Мабуть, випадковість.
Садівник теж розсміявся і змінив тему, не питаючи.
— Ви вже вибрали квіточку-спутник?
— О, да, уже вибрав.
Хоч і пережив якусь пригоду, то Сол не забув про ту саму енергійність.