Це нагадало йому день, коли він закінчив трансформацію. Світ перетворився на мильний міхур, а він був безсилий.
« Я повинен прийти в себе» — туманно подумав Сол.
Він почав медитувати.
У його голові з'явився малюнок людини-монстра. Точки, лінії, фігури, площини... Все поступово розверталося.
З появою монстра в нижній частині малюнка повернувся розсудок, думки стали ясними.
А потім прийшов жах.
Відкриваючи очі, Сол побачив, що на ньому сидить привид!
Його руки і ноги чіплялися за Сола. Ноги стояли на його колінах, одна рука тримала на плече, а інша — хапала повітря.
Його голова теж була примарною, чорт обличчя не було видно, але вона постійно моталася з боку в бік, ніби щось шукала.
Дивно, він сидів на Солі, але, здавалося, не бачив його. Його руки махали в повітрі, але безсилі переходили через тіло Сола і крісло.
Соул погано почув японський крик з спогадів. Це був голос Сіда.
Раптом голова привида, наче щось виявивши, різко повернулася і втупилася на Солу.
Тінь, наче пісок здувлений вітром, розсіявся і під ним здалося спотворене обличчя Сіда. Його очі повільно фокусувалися. У наступну секунду він розинув рот.
— Знайшов.
Дивлячись, як наближається це потворне обличчя, Сол все ще не міг контролювати своє тіло. Він лише важко зберігав спокій і дивився в ці очі з крихітними зірочками.
Сид, що наближався, розтягнув свої губи в хижому усмішку. Хоч він і був привидом, але від нього, здавалося, виходив крижаної холод пекла.
Холодне дихання на обличчі змусило Сола моргнути. Але він не злякався.
Він убив Сіда.
Він може вбити і його дух!
Їхні голови майже зіштовхнулися...
Лоб Сола закололо. Він вже готувався, ризикуючи ментальним ударом застосовувати « Удар по нежиті».
Але в цю мить з його тіла вирвалося різноманітна електрична дуга, яка відразу перетворилася на величезну мережу, що покрила дух Сіда.
Як тільки сітка доторкнулася його, обличчя Сіда спотворилося. Він розинув рот, і за його зубами виднілася лише чорна пустка.
Сід кричав. Але його крик не доносився до вух Сола.
Він відкинувся назад, намагаючись вирватись. Але його руки й ноги не відпускали Сола, наче приклеєні.
Під впливом мережі дух Сида ставав все більш прозорим, постійно вагаючись, готовий ось-ось зникнути.
В останній момент він кинув спроби втекти і знову кинувся на Сола. Його рот розтунувся так широко, що, здавалося, міг проковтнути все обличчя Сола ...
В мить ока з тіла Сола вирвалася ще одна, серебристо-біла, електрична мережа, яка, накривши обличчя Сіда, повністю заблокувала його атаку.
Мережа стисалась. Сида, без того примарного духу, пішов сисний дим.
Серебристо-біла мережа повільно впивалася у його тіло, наче стискаючи до межі наддуте повітряну кулю.
Нарешті...
Хлоп!
Дух Сида не витримав тиску і вибухнув.
Соул уявляв собі вибух і відчув, як по всьому тілу розливається легкість.
І в той момент, коли дух Сида вибухнув, йому здалося, що з нього вилетіли білий і чорний привиди.
Білий пірнув у його ліву руку.
Чорний - намагався втекти, але якась сильна тяга потягнула його до лівого плеча Сола.
Якби Сол міг рухатися, він би, напевно, тут же повернув голову, щоб простежити за чорним привидом.
Що у нього на лівому плечі?
Щоденник?
Наступної секунди Сол відчув велике падіння. Він з силою впав назад у своє тіло.
Не боляче, але з'явилася слабкість.
— Все, дух розсіявся на тобі, — почувся холодний голос Ніка.
Соул слабо підняв голову і побачив, як Нік кладе пульт на стіл.
Побачивши, що Сол опритомнів, Нік злегка нахилив голову і запитав:
— Ну як, швидко розібралися?
- Скільки часу пройшло? — Сол без сил запитав.
— Сорок п’ять секунд, — глянув Нік на пісковий годинник.
Залізні обручки на тілі Сола, невідомо коли, вже втягнулися назад. Він, оперившись на підлокотники, встав.
Але, варто було йому зробити крок, як його верхня частина тіла гойдалася вперед, а нижня не встигла.
Ноги були ватними. Він впав на підлогу, спіткнувшись.
- Ти в порядку? — Охоплений байдужим голосом Ніка. - Я забув, що ти ще малий і такі стимуляції на тебе діють сильніше.
Соул, оперившись на руки, підняв голову.
Йому здалося, що Нік з нього сміється?
Але на обличчі Ніка не було й тіні глузіїв, лише холодна байдужість.
Соул підсилив трохи на підлозі, аж поки у ногах не з’явилася чутливість і повільно встав.
- Все одно на сьогодні експерименти закінчилися. Можеш піти відпочити, — Нік мовчки прибирав у лабораторії і не збирався йому допомагати.
— Добре, старший брат.
Соул стояв, намагаючись управляти ногами.
- А коли мені наступного разу приходити?
— Не так часто. Раз на три дні буде достатньо, — Нік змарнував роботу і глянув на тремтячі ноги Сола. — Адже піддослідним також потрібен відпочинок.
Сол: «...»
Старший брат Нік, звичайно з нього сміявся!
У результаті Сол залишив лабораторію, тримаючись за стіну.
Ледве за ним зачинилися двері, як він почув перебільшено гучний сміх.